Великобританія. Політичний устрій

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ. Політичний устрій

«Вікторіанська епоха» (правління королеви Вікторії з 1837 по 1901 р.) була періодом найвищого розквіту Великобританії, утвердження її на світовій арені як наймогутнішої держави, найбільшої колоніальної імперії з колосальним економічним потенціалом. У країні існувала конституційна монархія, пар­ламентський лад і двопартійна система. В політичному житті відігравали провідну роль дві партії — консерваторів і лібера­лів. Консерватори відображали інтереси земельної аристок­ратії і частини великої буржуазії. Ліберали користувалися під­тримкою буржуазії і значної частини робітничого класу. Ро­бітники усвідомили необхідність боротися за свої права мир­ним шляхом, і робітничий рух розвивався під керівництвом профспілок — тред-юніонів. Під їх тиском уряди консервато­рів і лібералів проводили соціальні реформи і демократичні перетворення.

За двадцятилітнє правління консерваторів на чолі з Р. Сол­сбері були проведені реформи місцевого управління, надано право голосу жінкам, зменшився вплив земельної аристок­ратії в графствах. Після нетривалого правління лібералів до влади знову прийшли консерватори. Уряд очолив Р. Солсбері. Головною постаттю в кабінеті міністрів став Дж. Чемберлен, який очолив міністерство колоній. Саме він керував актив­ною колоніальною політикою Великобританії, був ініціато­ром англо-бурської війни (1899—1902).

Чемберлен Джозеф (1836—1914) — англійський держав­ний діяч, міністр колоній Великобританії у 1895—1903рр. Один із лідерів партії консерваторів, ідеолог англійського колоніа­лізму.

У грудні 1905 р. влада перейшла до ліберального кабінету, в якому провідну роль відігравали радикали — Д. Ллойд Джордж і У. Черчілль.

Ллойд Джордж Девід (1863—1945) - англійський держав­ний діяч, міністр торгівлі та фінансів, прем'єр-міністр Вели­кобританії у 1916—1922 рр. Один із провідних лідерів Лібе­ральної партії. Боровся з соціалістичним і робітничим рухом, здійснював соціальні реформи.

Уряд лібералів перебував при владі до 1916 р. і саме з ним пов'язане поняття «буржуазний реформізм». Ллойд Джордж вважав за необхідне вжити заходів для подолання відвертого жебрацтва робітників, які можуть потрапити під вплив соціа­лістів і марксистів. Обійнявши посаду міністра фінансів, він у 1906—1911 рр. запропонував прийняти низку законів щодо умов праці й життя робітників. Уряд провів через парламент закон про трудові конфлікти, який забороняв підприємцям стягувати штрафи з тред-юніонів за збитки, заподіяні під час страйків, закони про безплатне початкове навчання, безплат­не харчування в шкільних їдальнях для дітей з малозабезпече­них сімей. Окремими законами обмежувалася праця у нічний час, а нічна праця жінок взагалі заборонялася. У 1906 р. був прийнятий закон про компенсацію у разі непрацездатності, який поширювався на всі категорії працюючих. У 1908 р. було встановлено 8-годинний робочий день (понадурочна робота оплачувалася додатково), а також закон про пенсійне забез­печення за віком для робітників, які досягли 70 років, ком­пенсацію для безробітних у разі хвороби. Кошти для страху­вання надходили з державного бюджету, внесків підприємців і від самих робітників. Так були закладені основи широкого соціального законодавства.

Запропонований Ллойд Джорджем бюджет на 1909 р. перед­бачав 1% видатків на соціальні потреби і збільшення асигну­вань на військово-морські сили. Видатки передбачалося пок­рити за рахунок збільшення податків на багатих підприємців, землевласників, спадщину, податків на тютюн, спиртні напої й поштові марки. Не дивно, що цей бюджет, який, за словами його автора, повинен був почати перерозподіл власності на користь народу, назвали «червоним», а консервативна палата лордів відхилила його. Боротьба Ллойд Джорджа з палатою лор­дів завершилася прийняттям палатою общин білля (законопро­екту), за яким функції верхньої палати значно обмежувалися — бюджетні питання вона не розглядала, а відхиляти законопро­екти могли лише двічі. Прийнятий утретє палатою общин за­конопроект автоматично ставав законом.

Економічний розвиток

На початку XX ст. Великобританія марно намагалася по­вернути промислову першість і монополію на світовому ринку, втрачені нею наприкінці минулого століття. Головна причина полягала в тому, що політика протекціонізму, яку проводив уряд, закрила внутрішній ринок Англії для іноземних товарів, позбавивши англійську промисловість конкуренції, що була стимулом для її модернізації. До того ж англійська промисло­вість мала в колоніях монопольне право на збут своєї продукції і вивіз дешевої сировини, що також перешкоджало впровад­женню у промисловість нових технологій і досягнень науково-технічного прогресу. Промислова монополія, яка перетворила цю країну на центр світового промислового господарства («май­стерню світу») і давала змогу виробляти третину світової про­мислової продукції, сприяла поступовій втраті англійською бур­жуазією стимулу для постійної модернізації промисловості й розвитку нових галузей виробництва, пов'язаних з досягнення­ми науково-технічного прогресу, оскільки традиційні галузі виробництва приносили значний прибуток. Накопичений ка­пітал вкладався в заморську торгівлю і фінансові операції, де він швидко обертався і приносив значні прибутки. Власна ж промисловість отримувала незначні інвестиції.

І все ж на початку століття мав місце приріст промислової продукції, науково-технічний прогрес змінював структуру про­мисловості, посилювалася концентрація виробництва і капі­талу. Але ці процеси відбувалися менш інтенсивно, ніж у США і Німеччині. Тому промислові товари американських і німець­ких виробників не лише витісняли англійські зі світових ринків, а й завойовували внутрішній ринок Англії. Зменшувалася роль сільського господарства в економіці країни. Якщо на початку XIX ст. воно давало третину національного прибутку, то на початку XX — лише 6%. Значно скоротилися площі сільськогосподарських культур, оскільки більшість земель на­лежала багатим лендлордам, які здавали їх в оренду ферме­рам, були байдужі до стану цих земель. Тому уряд намагався сприяти розвиткові дрібних землевласників. Різко знизилися ціни на сільськогосподарську продукцію, оскільки на ринках Європи було вдосталь дешевої пшениці зі США, Канади, Ав­стралії й Аргентини. Саме звідти ввозилося продовольство в Англію. Промислове виробництво порівняно з першою поло­виною XIX ст. скоротилося вдвічі і становило в середньому 1,5% на рік. Англійські підприємці стали на шлях прискоре­ної концентрації виробництва і капіталу, технічного прогресу, пошуку нових ринків і колоніальної експансії. У промисло­вості відбувалися структурні зміни: важка промисловість ви­тісняла легку, в традиційних галузях застосовувалися сучасні технології, з'являлися нові галузі промисловості, відкривали­ся нові шахти, видобуток вугілля збільшився удвічі, але не­впинно зростала його собівартість. Подібні процеси відбува­лися і в текстильній промисловості. Відкриття нових ринків збуту стимулювало розвиток текстильного району Ланкашир. Однак собівартість продукції була високою, а технічне пере­оснащення проводилося повільно.