Цивільне право

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди однією юридичною особою іншій у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов’язань за рішенням арбітражного суду неможливе. Відповідно до листа Вищого арбітражного суду України від 27 квітня 1995 р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” обов’язком щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди , передбаченої ст. 440’ ЦК України, пов’язаний із зобов’язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, а не із зобов’язання, яке виникає з договору чи з інших підстав (ст. 4 ЦК України)[53]. Якщо однією з сторін спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди виступає фізична особа, такий спір розглядається лише в суді.

Серед органів, які мають право вирішувати питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, крім судів та арбітражних судів, всупереч ст. 440’ ЦК України деякими нормативними актами передбачені власник підприємства, установи, організації; профспілковий орган; комісії по розгляду трудових спорів; органи державного соціального страхування (пп. 11, 33 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472; п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)[54].

Разом з тим при вирішенні питання про органи, які можуть вирішувати проблеми відшкодування моральної (немайнової) шкоди треба виходити з вимог Конституції України, яка передбачає можливість захисту громадянами своїх прав з будь-яких правовідносин безпосередньо в судових органах. Тобто звернення до позасудових органів комісій по розгляду трудових спорів, профкомів тощо) не є обов’язковим. Підтвердження цього положення знаходиться у ст. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”[55].

Статтею 440 ЦК України встановлено лише мінімальний розмір відшкодування цієї шкоди – п’ять мінімальних розмірів заробітної плати. Максимальний же розмір даною правовою нормою не обмежується, адже це питання у кожному конкретному випадку повинно вирішуватися з урахуванням фізичних страждань, рівня порушення душевного спокою, ділової репутації та інших критеріїв.

Водночас деякі законодавчі та інші акти встановлюють можливість застосування іншого мінімального розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Так, згідно зі ст. 13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів попереднього слідства, прокуратури і суду” та п. 17 Положення про його застосування відшкодовування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи не менше як з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Якщо враховувати, що слідство або суд можуть бути проведені менш ніж за п’ять місяців, то виявиться, що мінімальний розмір відшкодування може бути меншим, ніж це передбачено ЦК України[56].

Неузгодженість норм, які регулюють однорідні правовідношення створює колізії чинного законодавства, це відноситься і про питання про розмір відшкодування моральної шкоди. Так, 3 жовтня 1997 р. Постановю Кабінету Міністрів України № 1100 внесено зміни та доповнення до Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’заним з виконанням ним трудових обов’язків, які змінили основу розрахунків моральної (немайнової) шкоди, передбачену ст. 440’ ЦК України. Якщо ст. 440’ пов’язує мінімальний розмір відшкодування з мінімальною заробітною платою, то постанова Кабінету Міністрів України, встановлюючи максимальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходить з неоподаткованого мінімуму доходів громадян[57].

Всупереч мінімальному розміру відшкодування моральної шкоди є положення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України, який зобов’язує суд визначити розмір такого відшкодування в межах заявлених вимог. А якщо вимоги менше встановленого чинним законодавством мінімального розміру?

Безумовно, моральну шкоду неможливо відшкодувати у повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, гідності особи. Будь-яка компенсація цієї шкоди не може бути адекватною справжнім стражданням, а тому будь-який її розмір може мати лише чисто умовний вираз. Тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

Існують певні критерії при визначенні виплат по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди. Головне в них – це глибина, тривалість психологічних страждань (для людини), втарати немайнового характеру (для юридичної особи), які виникли в результаті протиправного діяння, і можливість якмога швидшого відновлення цих втарат, досягення психологічної рівноваги.

Важливим чинником визначення розміру відшкодування моральної шкоди є наявність і вид (намір або необережність) вини особи, яка заподіяла шкоду. Однак існують обставини, при наявності яких законодавство звільняє винну особу від відповідальності. До них, наприклад, відносяться: поширення відомостей, що не відповідають дійсності, які містяться в офіційних повідомленнях, були одержані від інформаційних агентств або прес-служб державних органів і органів об’єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншими засобами масової інформації (з посиланням на джерело, тобто на друковане видання або телерадіоорганізацію (канал)), наводились в офіційних виступах посадових осіб державних органів, народних депутатів або в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

При визначенні розміру та форми відшкодування моральної шкоди треба також враховувати функції, які повинно виконувати таке відшкодування (сатисфакція, компенсаційна функція)[58].

Які б фактори не впливали в кожному конкретному випадку на розмір відшкодування, очевидним є те, що цей розмір повинен бути максимально адекватним заподіяній шкоді.

Доведення наявності моральної шкоди, глибини останньої є важливим фактором вирішення питання про її відшкодування.

Доведення наявності цієї шкоди здійснюється у відповідних юрисдикційних органах. Доказами можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 27 ЦПК України).

Ці дані встановлюються показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами (наприклад, медичними довідками, висновками).

Відповідно до ст. 83 ЦК України на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, як правило, позовна давність не поширюється. Винятком з цього правила є правовідносини, пов’язані з відшкодуванням моральної (немайнової) шкоди: