Основні наслідки недійсності угоди пов`язані з визначенням правової долі отриманого сторонами за угодою. Загальне правило, що регулює правову долю отриманого сторонами за угодою, встановлено ч. ст. 48 ЦКУ.
Це правило, що в науці цивіьного права називається двосторонньою реституцією, зобов`язує кожну з сторін повернути другій стороні все одежане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі /також і тоді, коли отримане виражається в користуванні майном, виконаній роботі чи наданій послузі/ - відшкодувати його вартість у грошах. Так, наприклад, якщо була укладена угода з особою, визнаною судом недієздатною /ст. 52 ЦКУ/, то все передане сторонами за такою угодою майно повинно бути повернуто тій стороні, яка передала його іншій.
Це правило не обмежується за своєю дією лише окремими видами недійсних угод, предбаченими в цивільному кодексі. Воно має загальний характер і застосовується кожний раз, коли спеціальною нормою для того або інакшого виду недійсної угоди не встановлені інші наслідки. Застосування інших наслідків дозволяється лише в тих випадках, коли є прямий припис на те закону. Якщо такого припису немає, то застосовується загальне правило про поновлення в попередньому стані обох сторін. Одним з таких інших наслідків недійсної угоди закоодавцем передбачено поновлення лише однієї сторони за угодою в попередньому стані, що в цивілістичній науці називається односторонньою реституцією.
Одностороння реституція передбачена рядом статей ЦКУ, зокрема 49, 50 та 57, і застосовується при наявності умислу лише у однієї з сторін угоди. Вона полягає у поновленні в попередньому стані лише невинуватої сторони шляхом повернення їй виконаного нею за угодою та стягненні в доход держави отриманого винуватою стороною або належного їй на відшкодування виконаного нею за цією угодою.
Як виключення з загального правила законом також передбачено стягнення всього переданого за угодою в доход держави без будь-якої компенсації сторонам,що інакше називається недопушення реституції.
Недопушення реституції передбачене ст.ст. 49, 50 ЦКУ і застосовується при наявності умислу у обох сторін. Воно полягає в разі виконання угоди обома сторонами в стягненні в доход держави всього отриманого ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною в стягненні в доход держави з другої сторони всоьго одержаного нею і належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.
Цей вид основних майнових наслідків носить характер майнових санкцій, що покладаються законом на сторони, які уклали угоду, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також при наявності відповідних умов - позастатутну угоду.
В деяких випадках застосування такого виду майнових наслідків, як двостороння реституція, може і не призвести до повного поновлення попереднього майнового стану сторони у зв`язку з тим, що з моменту укладення угоди до її визнання недійсною сторона могла понести витрати, втрату та пошкодження майна, які не компенсуються шляхом застосуваннядвосторонньої реституції. Тому для досягнення реального поновлення певної особи у попередньому стані, що існував до укладення цієї угоди, закон щодо обмежаної кількості недійсних угод передбачає також додаткові майнові наслідки, що полягають у зобов`язанні винуватої сторони відшкодувати іншій стороні лише понесені нею реальні збитки /витрати, втрату або пошкодження майна/. Про відшкодування неотриманих доходів в данному разі мова не йде.
· Додоткові мйнові наслідки недійсності угоди встановлені з метою охорони та забезпечення реальності поновлення прав і законних інтересів неповнолітніх, малолітніх повністю недієздатних та деяких інших категорій громадян, вказаних в законі.
· Треба підкреслити, що додаткові майнові наслідки застосовуються у випадках прямо встановлених в законі понад основні незалежно від того, чи є реституція в данному разі одно- або двосторонньою. Лише при конфіскації майна в доход держави додаткові майнові наслідки не передбачені.
· Серед підстав покладення додаткових майнових наслідків траба виділяти об`єктивні та суб`єктивні моменти. До перших наслежать наявність у вказаних вище осіб реальних збитків, а до других - обізнаність контрагента про відповідні факти або його вина, що може бути як у формі умислу, так і необережності.
МОМЕНТ, З ЯКОГО УГОДА ВВАЖАЄТЬСЯ НЕДІЙСНОЮ
Загальне правило щодо моменту недійсності угоди передбачено ст. 59 ЦКУ, яка встановлює, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Застосування цього правила можливо лише у випадку укладення відносно недійсних /заперечних/ угод, наприклад угод, недійсних в порядку ст.ст. 53-57 ЦКУ. До моменту визнання вказаних угод судом недійсними відповідна угода діє, тобто породжує певні права та обов`язки. Оскільки суд на підставах, передбачених законом, визнає такого рода угоду недійсною, моментом недійсності є не час винесення судового рішення, а час укладення угоди. В данному випадку судове рішення для цієї угоди має свого роду зворотню силу на підставі прямого припису закону /ст.59 ЦКУ/.
У випадку, коли зі змісту недійсної угоди випливає, що вона може бути припинена лише у майбутньому, то дія угоди припиняється судом або арбітражним судом на майбутнє. Що ж стосується того періоду, коли вона ще не була визнана недійсною, то вона вважається дійсною з усіма випливаючими з цього факту правовими наслідками. Наприклад, за угодою, визнаною згодом недійсною, одна сторона надавала послуги іншій, а поновити сторони у їх попередньому стані практично неможливо, так як послуга - “річ незворотня”. За таких обставин суд припиняє дію угоди на майбутнє, оскільки до спірного правовідношення не повинні застосовуватись інакші, ніж спеціально законом встановлені наслідки.
Що ж стосується момента недійсності абсолютно недійсних /нікчемних/ угод /ст.ст. 48-52 ЦКУ/, то їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нормі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред`явлення позову і рішення суду чи арбітражного суду. Тому суд чи арбітражний суд зобов`язані лише констатувати факт недійсності угоди.
НАСЛІДКИ НЕДІЙСНОСТІ ЧАСТИНИ УГОДИ
Угода за своїм змістом може зхнаходитися у різному співвідношенні з вимогами закону.Так, одні з її умов можуть відповідати цим вимогам, інші - ні. В залежності від того яка умова не відповідає вимогам закону можуть виникнути дві ситуації.
· Іноді угода може бути цілком недійсною, наприклад, договір, укладений між громадянами щодо обмеження дієздатності одного з них.
· Але як свідчить практика, бувають випадки, коли вимогам закону не відповідають лише окремі її частини, а інші знаходяться у відповідності з ним. Наприклад, в дійсну за своїм змістом угоду сторни включили положення про зміну строку позовної давності. Таке положення є недійсним згідно ст. 73 ЦКУ. У відповідності до цієї статті зміна строків позовної давності та порядку їх обчислення угодою сторін не допускається, з цього приводу відповідне положення щодо зміни строку позовної давності /як однієї з частин угоди/ є недійсним, а угода вцілому без цього положення є дійсною. Тому ст. 60 ЦКУ передбачає можливість недійсності лише частини угоди при збереженні дійсності останніх її частин. Недійсною може бути визнана лише така частина угоди, якщо можна припустити, що угода була б укладена і без включення цієї недійсної частини. Таке припущення можливо при наявності двох наступних умов:
Завантажити реферат