Законi України "Про запобiгання захворюванню на СНIД та соцiальний
захист населення" вiд 12 грудня 1991 р. Вiдповiдальнiсть про розго-
лошення iнформацiї про цю категорiю хворих передбачена статтею 108-4
Кримiнального кодексу України.
4. Адвокатська таємниця. Статтею 9 Закону України "Про адвокату-
ру" вiд 18 грудня 1992 р. передбачено, що предметом адвокатської
таємницi є питання, з якими особа звертається до адвоката, змiст
консультацiй, порад, роз'яснень та iнших вiдомостей, якi адвокат от-
римав при здiйсненнi своїх професiйних обов'язкiв. Адвокату заборо-
няється розголошувати цi вiдомостi, а також використовувати їх у
власних iнтересах та в iнтересах третiх осiб.
5. Дотримання таємнiiцi здiйснення нотарiальних дiй нотарiусами
та iншими посадовими особами (Закон України "Про нотарiат" вiд 2 ве-
ресня 1993 р., стаття 8).
6. Недоторканiсть житла (ст.ЗО Конституцiї України). Це означає,
що нiхто не має права знаходитися у чужому житлi проти волi його
мешканцiв. Вiдповiдальнiсть за порушення цього права передбачена
статтею 130 Кримiнального кодексу України.
7. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої
кореспонденцiї (ст.31 Конституцiї України, ст.131 Кримiнального ко-
дексу України). Конституцiя закрiплює свободу думки i слова, свiтог-
ляду i вiросповiдання (ст. 34-35). Свобода слова - це вiльне вира-
ження поглядiв та переконань. Свобода думки передбачає вiдсутнiсть
державної iдеологiї, нав'язаної громадянину як юридичний обов'язок.
Цi права зв'язанi з правом громадян на збирання, зберi- гання, вико-
ристання iнформацїї, яке врегульовано ст.34 Конституцiї та Законом
України "Про iнформацiю" вiд 2 жовтня 1992. Iнформацiя - це докумен-
тованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подiї та явища, якi
вiдбуваються у суспiльствi, державi та навколишньому природньому се-
редовищi. За режимом доступу iнформацiя подiляється на вiдкриту та
iнформаiцю з обмеженим доступом. Обмеження права на отримання
вiдкритої iнформацiї забороняється законом. Iнформацiя з обмеженим
доступом подiляється на конфiденцiйну та секретну. Конфiденцiйна
iнформацiя - це вiдомостi, якi знаходяться у володiннi, користуваннi
та розпорядженнi фiзичних та юридичних осiб та поширюються за iх ба-
жанням та умовамi. Секретна iнформацiя - це iнформацiя, яка мiстить
вiдомостi, що складають державну та iншу таємницю, розголошення якої
завдає шкоди особi, державi. Доступ до такої iнформацiї регулюється
Законом України "Про державну таємницю" вiд 21 сiчня 1994 р.
Право на свободу вiросповiдання, крiм ст.35 Конституцiї України,
регулює Закон України "Про свободу совiстi та релiгiйнi органiзацiї
в Українi" вiд 23 квiтня 1991 р. В законi, зокрема, передбаченi й
такi права, як право батькiв за взаємною згодою виховувати дiтей
вiдповiдно до своїх власних переконань та ставлення до релiї, навча-
тися релiгiйного вiровчення та здобувати релiгiйну освiту та iшi.
Слiд також зазначити, що церква та релiгiйнi органiзацiї вiдокрем-
ленi вiд держави, а школа вiд церкви.
ПОЛIТИЧНI ПРАВА.
Полiтичнi права надають громадянам можливiсть брати участь у
суспiльному та полiтичному життi країни.
До них, перш за все, слiд вiднести право на свободу об'єднання у
полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї та право на участь у про-
фесiйних спiлках (ст.36-37 Конституцiї України), якi в мiжнародних
Пактах з прав людини об'єднуються в поняття "право на свободу
асоцiацiй".
Полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї дiють на пiдставi
Закону України "Про об'єднання громадян" вiд 16 червня 1992 р., за
яким створювати полiтичнi партiї можуть громадяни, якi досягли 18
рокiв, не обмеженi судом у дiєздатностi i не тримаються в мiсцях
позбавлення волi. Засновниками громадських органiзацiй можуть бути
громадяни України, громадяни iнших держав та апатриди, якi досягли
18 рокiв, а молодiжних та дитячих органiзацiй - 15-рiчного вiку.
Членами полiтичних партiй можуть бути громадяни з 18 рокiв, гро-
мадських органiзацiй - з 14 рокiв, дитячих та молодiжних - за iх
статутом.
Громадяни мають право браги участь у виборах i референдумах. Гро-
мадяни України мають право на доступ до державної служби (ст. 38
Конституцiї), яке бiльш детально закрiплено в Законi України "Про
державну службу" вiд 16 грудня 1993 р. Державна служба в Українi -
це професiйна дiяльнiсть осiб, якi займають посади в державних орга-
нах та iх апаратi щодо практичного виконання завдань i функцiй дер-
жави та одержують заробiтну плату за рахунок державних коштiв. Право
на державну службу мають громадяни України, якi одержали вiдповiдну
освiту i професiйну пiдготовку та пройшли у встановленому порядку
конкурсний вiдбiр.
Право збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мiтинги, по-
ходи i демонстрацiї (ст.39) дозволяє громадянам виражати колективний
погляд на рiзнi питання суспiльного та державного життя, привертати
до них увагу населення, державних органiв, висувати певнi вимоги або
пiдтримувати соцiальнi iнiцiативи. Вимогами до проведення таких за-
ходiв в свiтовiй практицi є:
1. непорушення прав i свобод iнших,
2. переслiдування мирних цiлей,
3. проведення цих заходiв без зброї. Право громадян звертатись
до органiв державної влади та мiсцевого самоврядування та вчасно
отримувати вiдповiдь, крiм ст.40 Конституцiї України, врегульовано
Законом України "Про звернення громадян" вiд 2 жовтня 1996 р.
Пiд зверненням громадян слiд розумiти викладенi в письмовiй або
уснiй формi пропозицiї (зауваження), заяви (клопотання) i скарги. У
зверненнi має бути визначене прiзвище, iм'я та по-батьковi, мiсце
проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауважен-
ня, пропозицii, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може
бути усним (викладено на особистому прийомi) або письмовим, вiд ок-
ремої особи чи групи осiб (колективне). Якшо цi вимоги порушенi,
звернення не пiзнiше як через 10 днiв повертається особi з роз'яс-
неннями.
При розглядi заяви чи скарги громадянин має право:
- знайомитися з матерiалами перевiрки,
- бути присутнiм при розглядi звернення,
- одержувати письмову вiдповiдь,
- висловлювати вимоги шодо дотримання таємницi розгляду,
- вимагати вiдшкодування збиткiв в разi порушення порядку
розгляду звернень.
Звернення розглядаються i вирiшуються у термiн не бiльше одного
мiсяця вiд дня надходження, а тi, якi не потребують додаткового вив-
чення - невiдкладно, але не пiзнiше 15 днiв. Якщо мiсячного термiну
для розгляду недостатньо, встановлюється необхiдний термiн, про що
повiдомляється особi. Загальний термiн розгляду не може перевищувати
Завантажити реферат