Психологія як наука, що вивчає психіку людини - Курсова робота

Комплекс свободи, реакцію вивільнення від зовнішньої залеж­ності не завжди вдавалося утримати в межах, що задовольняли хоча б «відносну істину». Будь-яке «роздування» однієї залежності відразу ж породжувало протилежні, не менш крайні підходи.

Зрозумілою реакцією на перебільшення ролі внутрішнього було виникнення наукових напрямів, що визнавали предметом психології поведінкові реакції, які можна спостерігати, досліджувати об'єк­тивними методами на противагу інтроспекції тощо. Тим самим ро­билася спроба протиставити ідеї незалежності, автономності люд­ської психіки від зовнішнього світу твердження про існування такої залежності.

Щоправда, і тут не обходиться без перебільшень, адже за такого підходу психіка як така з усіма її формами існування може взагалі бути вилучена з числа «претендентів» на завжди історично «вакантну роль» предмета психології.

У спробах розвести до антагонізму, а потім ототожнити внутрішнє і зовнішнє інтроспективна і біхевіористська психологія, психологія свідомості й поведінкова психологія, суб'єктивна й об'єктивна пси­хологія пройшли своє становлення, розквіт і дійшли закономірного фіналу, залишаючи у спадок нові емпіричні факти, оригінальні тео­рії, психотерапевтичні техніки і висновок про необхідність пошуку альтернативних підходів до пояснення природи психічного.

Такий калейдоскоп дефініцій відбиває певною мірою логіку ста­новлення предмета психології залежно від того, як змінювалось уявлення про природу психічного.

Спостереження. Одним із основних емпіричних методів психо­логічного дослідження є спостереження, яке полягає в умисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті психічних явищ з метою вивчення їхніх специфічних проявів у конкретних умовах та з'ясуванні смислу цих явищ, який не може бути даний безпо­середньо. Спостереження використовується у процесі дослідження явищ, що підлягають безпосередньому сприйманню, і як метод наукового пізнання змістовно відрізняється від спостереження як засобу пізнання в буденному житті. Психологічне спостереження — це метод наукового пізнання, спрямований на аналіз зовнішніх проявів індивідуального світу «Я» людини (предмета психології) у безпосередній сенсорно-перцептивній взаємодії з ним.

Спостереження включає елементи теоретичного мислення (задум, система методичних прийомів, осмислення та контроль результатів) та набір кількісних і якісних методів аналізу (узагальнення, фак-торизація даних та ін.). Методика спостереження як детально опи­сана послідовність реалізації методу включає: вибір ситуації та об'єкта спостереження, узагальнення теоретичних уявлень про до­сліджувану реальність та виділення цілей дослідження; побудову програми (схеми) спостереження у вигляді змінного переліку ознак (аспектів) явища, що сприймається, одиниць спостереження з де­тальною їх презентацією, а також спосіб і форму фіксації результатів спостереження (запис, кіно-, фото-, аудіо-, відеореєстрація у су­цільній, щоденниковій та категоризованій формах); опис вимог до організації роботи спостерігача; опис способу обробки та пред­ставлення отриманих даних.

Розрізняють неструктуралізоване спостереження, що виявляє .не­достатньо формалізований процес реалізації методу, і структуралізо-ване спостереження. Цьому типу відповідає високий ступінь стан­дартизації, для фіксації результатів використовуються спеціальні до­кументи, бланки, досягається достатня близькість даних, отриманих різними спостерігачами.

Включеним спостереженням називається такий його вид, при якому психолог-дослідник, безпосередньо включений, залучений у досліджуваний процес, контактує, діє разом з учасниками дослід­ження. Характер залученості може бути різним: в одних випадках дослідник повністю зберігає інкогніто, й інші учасники ніяк його не виділяють серед інших членів групи, колективу; в інших ситуаціях — спостерігач бере участь у досліджуваній діяльності, але при цьому не приховує своїх дослідницьких цілей. Залежно від специфіки ситу­ації, яка спостерігається, а також дослідницьких завдань будується конкретна система відносин і взаємодій спостерігача та інших учасників дослідження. Вказаний тип спостереження часто вико­ристовується у процесі дослідження соціально-психологічних явищ та професійної діяльності людини.

Спостереження називається польовим, якщо воно відбувається в природних для досліджуваного явища умовах. Іноді необхідною є лабораторна форма спостереження, яка створює можливість на­правленої організації умов, характеру та специфічних особливостей розгортання досліджуваного явища. Систематичні спостереження проводять регулярно та протягом визначеного проміжку часу. Це може бути подовжене спостереження, яке триває безперервно, або спостереження, що проводиться в циклічному режимі (один раз на тиждень, фіксований термін року та ін). Як правило, систематичне спостереження здійснюється за достатньо структуралізованою мето­дикою, з високим ступенем конкретизації всієї діяльності спосте­рігача. Несистематичне спостереження використовується часто в незапланованих ситуаціях, у випадку взаємодії з явищами, що попе­редньо не очікувалися і не включалися в програму спостереження.

Важливим для визначення сутності спостереження як методу психологічного дослідження є поділ його за ознакою «об'єктивність-суб'єктивність». Об'єктивне (або зовнішнє) спостереження спрямо­ване до зовнішньої сторони протікання психічних процесів та роз­гортання психологічних явищ. Проте дотримання принципу єдності об'єктивних характеристик психологічних явищ і суб'єктивного змісту їх сутності вимагає чіткої диференціації та спеціалізації ана­літичних моделей і засобів тлумачення даних спостереження, коли стає можливим наукове обгрунтування та презентація процесу «пере­кладу» змісту «зовнішніх» даних як осягнення змісту .протікання «внутрішніх» процесів предмета дослідження. Таким чином, дві форми спостереження — зовнішнього та внутрішнього — слід розу­міти як дві різні стратегії аналізу, тлумачення та виявлення сутності психічного.

Суб'єктивне (внутрішнє) спостереження, або самоспостереження, являє собою процес споглядальної взаємодії з власними внутрішніми психічними процесами невідривне від спостереження за їхніми зов­нішніми проявами. Однією з форм зовнішніх виявів результатів самоспостереження (інтроспекції) є метод словесного звіту, чітка організація та структуралізація якого дає змогу узагальнити та «об'єктивувати» зміст даних, отриманих у результаті дослідження.

Самоспостереження в психології — унікальний метод «проник­нення» у внутрішнє психічних процесів та явищ, проте для до­слідника використання цього методу пов'язане з цілим комплексом труднощів, подолання яких постає як чітка та методична організація пізнавальної роботи спостерігача (самого піддослідного): дані са­моспостереження повинні даватися не в інтерпретованому, а в сут-нісному вигляді; у тій послідовності, в якій вони виникають, а словесний вираз почуттів та переживань у цей момент має бути чітким та максимально спонтанним (умовно вільним від осмислю­ваних дій учасника дослідження). Хід і дослідницький ефект за­стосування методу самоспостереження багато в чому залежить від умілих та вправних дій дослідника, який організовує та забезпечує процес дослідження від початку до його логічного кінця.