Психологія як наука, що вивчає психіку людини - Курсова робота

Розрізняють два види інтерв'ю: вільні — не регламентовані темою та формою бесіди, і стандартизовані — за формою вони близькі до анкети із закритими запитаннями. Проте межі між цими видами інтерв'ю рухливі й залежать від складності проблеми, цілей та етапу дослідження. Ступінь свободи учасників інтерв'ю зумовлюється пе­реліком та формою запитань, змістовий рівень отриманої інформації — багатством та складністю відповідей.

У ході спілкування можуть скластися різні ситуації щодо позиції інтерв'юера: а) респондент (той, кому ставляться запитання) знає, чому він діяв або має діяти так, а не інакше; б) респонденту не­достатньо інформації про причини власного діяння; в) інтерв'юер має за мету отримати симптоматичну інформацію, хоча респондент не оцінює її як таку. Та чи інша ситуація передбачає використання різних методів інтерв'ю. У першому випадку достатньо використати впорядкований, чітко спрямований цикл запитань. У двох інших ситуаціях потрібні методи, які передбачають співробітництво рес­пондента в процесі пошуку необхідної інформації. Прикладами таких методів є інтерв'ю клінічне та інтерв'ю діагностичне.

Діагностичне інтерв'ю — метод отримання інформації про властивості особистості, який використовується на ранніх етапах психотерапії. Цей метод слугує особливим засобом встановлення тісного особистісного контакту зі співрозмовником. У багатьох си­туаціях клінічної роботи він виявляється важливим способом про­никнення у внутрішній світ пацієнта та розуміння його труднощів. Розрізняють діагностичне інтерв'ю: 1) кероване — від цілком за­програмованого (за типом анкети — незмінна стратегія та незмінна тактика) до цілком вільного (стала стратегія та вільна тактика); 2) некероване, «сповідальне», де ініціатива належить пацієнту. В клінічній практиці повністю стандартизоване діагностичне Інтерв ю використовується дуже рідко.

Клінічне інтерв 'ю — метод терапевтичної бесіди у випадку надан­ня психологічної допомоги. В психіатрії, психоаналізі та медичній психології цей метод використовується для допомоги пацієнту усві­домити свої внутрішні труднощі, конфлікти, приховані мотиви по­ведінки. Клінічне інтерв'ю належить до найбільш вільних форм бесіди; в бесідах такого типу психолога цікавить не тільки без­посередній зміст відповідей пацієнта (факти, погляди, почуття, сло­весний ряд — словник, асоціації ідей тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Важливою передумовою успішності реалі­зації методу є встановлення позитивних особистісних відносин між учасниками бесіди, що вимагає від психолога бути терплячим, ви­нахідливим, пристосовуватися до інтересів пацієнта. В окремих ви­падках метод може мати безпосередній психотерапевтичний ефект; при цьому пацієнт не тільки усвідомлює причини своїх труднощів, а й визначає шляхи їх подолання. Загальна стратегія та хід реалізації методу будуються на попередніх даних діагнозу тощо.

Анкетування — метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет. У соціальних науках (демографії, соціології, пси­хології) анкетне опитування проводиться з метою з'ясувати дані біографічного характеру, погляди, ціннісні орієнтації, соціальні ус­тановки та особистісні риси опитуваних. Залежно від характеру необхідної інформації та способів її отримання використовуються різні типи анкетного опитування: суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (охоплюється конкретна група учасників); усне (за типом інтерв'ю) та письмове (робота з бланковими анке­тами); індивідуальне та групове; а також — очне (за умовою безпо­середньої взаємодії) та заочне (поштою, телефоном тощо). Для про­ведення будь-якого типу анкетування необхідне попереднє вирі­шення двох методичних проблем: по-перше, визначення об'єму та забезпечення однорідності вибірки, по-друге, забезпечення репре­зентативності вибірки. Ці параметри дослідження зумовлюють його завершеність та достатність.

Методичним засобом для отримання первинної соціологічної та соціально-психологічної інформації за анкетного опитування є, звичайно, анкета. Вона являє собою набір запитань, кожне з яких логічно пов'язане з центральним завданням дослідження. Побудова анкети — це процес перекладу основних гіпотез дослідження на мову запитань, що є складовою та відповідальною процедурою. Анкета має забезпечувати отримання таких відповідей, які є прав­дивими стосовно і опитуваного, і проблеми, що становить предмет дослідження. Анкета будується на основі теоретичних уявлень про сутність предмета дослідження, відповідно до цього обираються шкали оцінок, типи запитань, визначається кількість та порядок запитань, що мають ставитися. Також в кожному конкретному до­слідженні вибирається найбільш адекватна процедура реалізації ан­кетування з урахуванням усіх умов ситуації пізнавального акту. Кожний окремий тип анкетування передбачає як ситуацію дослід­ження, так і структуру анкети, включаючи послідовність та емоційну насиченість запитань, засоби опрацювання та аналізу отриманих даних.

Соціометрія, референтометрія. Соціометрія — це розроблена Дж.Морено психологічна теорія суспільства й одночасно соціально-психологічний метод, який використовується для оцінки міжосо-бистісних емоційних зв'язків у групі. Метод відтворює методологію соціометричних досліджень і включає цикл вимірювальних процедур та математичних методів обробки первинної інформації, отриманої в результаті здійсненої процедури. В технічному, власне процедур­ному плані Соціометрія — це співвідношення опитувальної методики й алгоритмів для спеціальної математичної обробки первинних вимірів. Сутність її полягає у визначенні різноманітних персональних та групових індексів. У цілому соціометрія спрямована на вивчення соціальних ролей у малих групах та на вимірювання структури взаємовідносин у групі в цілому.

Запитання соціометричної анкети або інтерв'ю містять так званий соціометричний критерій, який відповідає за формою та змістом вимогам соціометричних анкет та предмету дослідження. Вербальне він формулюється так: «Кого б Ви обрали .?», «Чиїй думці Ви віддасте перевагу в ситуації .?», або «Хто зумів би Вас переконати .?» та ін. Запитання відтворює не тільки уявлення дослідника про явище, що пізнається, а й завдання конкретного етапу дослідження тощо. Соціометричний критерій повинен: а) націлювати учасника дослід­ження на вибір або відведення іншого члена групи під час роз­в'язання завдання сумісної діяльності; б) бути зрозумілим та цікавим для учасників дослідження; в) включати в себе пропозиції щодо вибору або відведення, сформульовані так, щоб це викликало в членів групи емоційно-психологічний ефект; г) не допускати обме­жень індивідуального та змістового характеру щодо вибору одних та відхилення інших членів у межах однієї групи.

Соціометричні критерії поділяються на два основні класи: кому­нікативні («соціометричні тести») та гностичні («тести соціальної перцепції»). Комунікативні критерії використовуються для того, щоб описати, виміряти реальні або уявлювані відношення в групі, вия­вити, яким кожен член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії спрямовані на відображення уявлень людини про те, якою вона бачить свою роль, свою позицію в групі, хто, на думку самого суб'єкта, може обрати його для розв'язання кон­кретної задачі, а хто — відвести. За гностичними критеріями можна визначати як закономірності розуміння людиною взаємовідносин у групі, так і бачення нею процесів спілкування між людьми, які входять у дану групу.