План :
1. Вступ
2. Ким повинен бути вчитель ?
3. Діти та батьки .
4. Природа , як навчальний клас.
5. Фантазія , як навчальний матеріал.
6. Фізичний розвиток і навчання.
7. Висновки .
8. Список літератури .
На сучасному етапі розвитку нашої країни великою проблемою є злочинність , а особливо злочинність серед підлітків ; виникає запитання чому спостерігається таке явище ? Звичайно , що однозначної відповіді на таке запитання дати досить складно , тут відіграють велику роль економічні та соціальні фактори , але , на мою думку одним з ключових факторів є виховання підлітків , якому зараз не приділяють особливої уваги , а головне забувають досвід вихователів , що виховували покоління громадян ще при союзі . Тут була зроблена величезна помилка , бо їх досвід є справжнім скарбом і для сучасних педагогів . Особливу увагу , як я вважаю , треба приділяти вихованню людини у початкових класах , дітей 6-12 років , коли йде не тільки формування м’язової системи та скелету , а й ускладнення структури головного мозку . Саме в цей час йде боротьба за дитину між школою та вулицею і тут педагог повинен так себе “подати” дитині , щоб їй було цікаво вчитися , розбудити в ній цікавість до нових знань , до опанування тих предметів , які потім стануть в пригоді в повсякденному житті. Звичайно , що без співпраці педагога з батьками це буде зробити дуже тяжко , але від педагога залежить чи буде дитина цікавитись наукою , чи вона піде на вулицю продавати газети та мити машини , а можливо й скоювати крадіжки . З іншого боку , навіть при цікавому вчителі в школі батьки можуть дуже сильно вплинути на дитину ( або навпаки своєю бездіяльністю ТА НЕУВАГОЮ ) так , що з неї виросте спрацьований злочинець . Саме в аспекті виховання дітей 6-10 років велику роботу вів В. А. Сухомлинський , тому я вирішив проаналізувати дві його книги “Сердце отдаю детям” та “Батьківська педагогіка”, користуючись при цьому ще двома книгами , як критикою .
Сухомлинський бувши в свій час директором школи зміг описати виховний процес дітей , те як він виховував в них шляхетні почуття , допомагав опанувати знання , виховати волю та відчуття власної гідності , будив жагу до знань .
Сухомлинський ще у вступі до книги наголошує на тому , що діти живуть своїми власними уявленнями про добро та зло , у власному світі , тому вчителю самому треба стати дитиною , щоб діти не відносилися до нього , як до чужинця , саме тоді відбувається контакт між вчителем і учнем . Сухомлинський весь час підкреслює необхідність тісного контакту ; вчитель повинен бути з дітьми розділяти з ними радощі та горе , відчувати близькість до нього дитини ; вчителю треба стати другом дитини , її однодумцем у спільній роботі . “Головний вчитель – це людина , що працює з невеликою групою дітей та є їх другом та однодумцем” – ось одна з ключових позицій успіху у вихованні дітей на думку Сухомлинського . Справжній вчитель повинен проводити не тільки уроки в класі , де учень по одну сторону , а вчитель по іншу , а й контактувати з учнем поза уроком , поза класом . Автор наголошує на тому , що у вчителя та учня повинен бути духовний зв’язок .
“Дитина — дзеркало духовного життя батьків . Сама цінна риса , що передається дітям без особливих зусиль це вміння робити добро людям … Саме велике зло – егоїзм та індивідуалізм” саме ці якості закладаються дитині у 5-7 років . В свій час дуже багато батьків користувалися порадами доктора Спока з приводу виховання дітей, відкинувши поради вітчизняних педагогів та вихователів в результаті багато хто з цих дітей виросло спрацьованими егоїстами . Тому на мою думку не можна не прислуховуватись до порад Сухомлинського в цій галузі , бо діти , яких він виховав виросли дійсно добрими та достойними .
“Щоб гарно знати дітей треба гарно знати батьків” казав Сухомлинський , він наголошував на співпраці вихователя та батьків у виховному процесі , бо саме батьки є тим першим еталоном на який орієнтується діти . “Задача вчителя та батьків – дати кожній дитині щастя” . На думку Сухомлинського однією з граней щастя є творіння радощі для інших . Ні в якому разі не можна привчати дитину тільки до радощі споживання , бо тоді вона виросте черствим егоїстом . Дитині треба дарувати радість творіння , радість співчуття та розділення з іншими радощі , щастя хвилювання за іншу людину . І , звичайно , самим батькам обов’язково треба співчувати , турбуватися про дитину . Я наведу приклад з власного життя : в мене ще в школі був один знайомий , який до 3 класу був круглий відмінник , потім мати розлучилася з батьком та влаштувалася на роботу у видавництво і досить швидко зайняла досить високий піст . Син залишився без нагляду і турботи . Ні , звичайно турбота залишилася , але у дуже малій кількості , бо мати приходила втомлена після роботи і могла , хіба що сказати декілька фраз . Син почав гуляти у дворі , потім почав навіть цуратися матері … Зараз він сидить в тюрмі за розповсюдження та вживання наркотиків … Звичайно , що винувата в цьому не тільки мати , а й школа , вчителі , що не помітили вчасно те , що почало відбуватися з дитиною . Тому я повністю згоден з Сухомлинським у тому , що дитині потрібно весь час приділяти увагу , турбуватися про неї та про її духовний розвиток . З нею треба ходити у вільний час в театр , або на природу .
Взагалі тема природи весь час постає
У роботах Сухомлинського . Він описує методику роботи з дітьми на природі . Вивести дітей на природу та провести там урок набагато складніше ніж провести роботу в класі , але з іншого боку й набагато ефективніше . Як відомо набагато краще запам’ятовується та інформація , що була засвоєна більшою кількістю органів сприйняття , і звичайно, що на природі , якщо ви зможете прикувати до себе увагу учнів матеріал запам’ятається набагато краще бо у процесі сприйняття будуть працювати і зорові , і моторні, і слухові органи сприйняття , а іноді й органи сприйняття запаху .
Дитина по своїй природі – дослідник , тому все , що треба це підштовхнути його до бажання проводити ці цікаві досліди у потрібному вам напрямку .
На думку автора , з якою я повністю згоден в маленькій дитині треба розвивати фантазію , саме фантазія це й є те саме образне мислення , яке потім знадобиться людині , і саме у 5-10 років , коли мозок починає активно формуватись треба стимулювати дитину до фантазій , а це можна просто та ефективно зробити через казки . Мабуть немає на світі такої людини , що не слухала в дитинстві казок , а потім не фантазувала вигадуючи нові пригоди головних героїв , а іноді уявляючи себе персонажем цієї казки чи історії . Але дитині потрібен спостерігач та слухач для її казки , хто б міг слухати та співчувати розповіді, тому батьки мають стимулювати дітей , щоб вони розповідали їм казки та історії , бо так формується лексичний запас , фантазія багатство мовлення .
“Казка – це , образно кажучи , свіжий вітерець , що роздуває полум’я дитячої думки та мовлення Діти не тільки люблять слухати казку . Вони творять її .”
Завантажити реферат