Буддизм

а) "чистої свідомості" (читта або виджняна)

б) психічних явищ в абстракції від свідомості (чайтта)

в) "почуттєвого" в абстракції від свідомості (рупа)

г) сил , що сплітають , формуючої попередньої категорії в

конкретні сполучення, конфігурації (санскара, четана)

У буддійських текстах вказується на те, що Будда не відразу говорив, ніби душі немає. Вона не існує як якась самостійна духовна сутність, що тимчасово живе в матеріальному тілі людини і залишає його після смерті, із тим щоб за законом переселення душ знову знайти собі іншу матеріальну темницю.

Проте буддизм не заперечує і не заперечуватиме індивідуальної "свідомості", що "несе в собі" весь духовний світ людини, трансформується в процесі особистих перероджень і повинно прагнути до заспокоєння в нірвані.

Згідно з вченням про дхарми "потік свідомого життя" індивідуума в кінцевому рахунку є породженням "світової душі", непізнаваного надбуття.

В міру свого розвитку буддизм усе далі відходив від початкових поглядів на душу, як на потік, "безперервність” постійно мінливих індивідуальностей.

Ставлення до земного життя

Перша з чотирьох "благородних істин" формулюється так: "У чому складається благородна істина про страждання? Народження-страждання; розлад здоров’я''75-страждання; смерть-страждання; скорбота, плач, горе, нещастя і розпач -страждання; союз з нелюбимим - страждання; розлука з улюбленим - страждання; неотримання бажаного - страждання; коротше говорячи, п'ять категорій існування, у яких виявляється уподобання (до земного) - страждання".

Чимало сторінок буддійської літератури присвячено тлінності всього земного. Окремі елементи свідомості переміняють один одного з величезною швидкістю. Можна лише простежити достатньо довгі "ланцюги моментів", що у своїй сукупності і складають "потік свідомого життя" кожного індивідуума.

Буддизм потребує відходу від розгляду зовнішнього стосовно усвідомлення людиною світу. Розглядати його , на думку буддистських теологів, немає ніякої необхідності, тому що свідомість не відбиває цей світ (він не існує), а породжує його своєю творчою активністю. Самий світ страждань, по вченню буддизму, тільки ілюзія, породження "незнання", "темної" свідомості.

Шлях до порятунку

"Друга благородна істина" говорить, що джерелом страждання є "жага задоволень, жага буття, жага могутності" .

"Що ж є благородною істиною про припинення страждання? Це повне загасання і припинення всіх бажань і пристрастей, їхнє відкидання і відмова від них , звільнення і відділення від них. "

У своєму основному і головному значенні палійске слово "нибана" або санкритске "нірвана" означає "загасання", "затухання", "заспокоєння". Іншими словами, це кінцева мета релігійного порятунку, це стан "повного небуття", при котрому "переродження-страждання" кінчаються.

Весь дух буддизму змушує зближувати поняття нірвани з досягненням стану повного небуття.

Деякі дослідники з цим не згодні:"Що ж згасло і затухло в нірвані? Згаснула жага життя, жагуче бажання існування і насолоди; згасли помилки і зваби і їх

відчуття і бажання; згасло мерехтливе світло низинного я, що приходить до індивідуальності. "

"Четверта благородна істина"- практичний шлях, що веде до придушення бажань. Цей шлях іменується звичайно "серединним шляхом" або "благородним восьмеричним шляхом" порятунку.

Це:

1. Правильні погляди , тобто засновані на "благородних істинах".

2. Правильна рішучість, тобто готовність до подвигу в ім'я істини.

3. Правильна мова, тобто доброзичлива, щира, правдива.

4. Правильна поведінка , тобто неспричинення зла.

5. Правильний спосіб життя, тобто мирний, чесний, чистий.

6. Правильне зусилля, тобто самовиховання і самовладання.

7. Правильна увага, тобто активна пильність свідомості.

8. Правильне зосередження, тобто вірні методи споглядання і медітації.

III. МОРАЛЬ

На відміну від ченців, мирянам давався простий етичний кодекс Панча Шила (П'ять заповідей), щозводився до такого:

1. Утримуйся від убивства.

2. Утримуйся від злодійства.

3. Утримуйся від блуду.

4. Утримуйся від брехні.

5. Утримуйся від збудливих напоїв.

Крім цих заповідей "упасаки" повинні бути вірнимиБудді, його вченню й ордену.

IY. ОСОБИСТІСТЬ ЗАСНОВНИКА

" Його ім'я було Сиддхарта, а родове прізвисько Гаутама. Він народився близько 563 р. до Р. Х. біля Гімала, на кордоні Непала. Батько Сиддхарти Шуддходана був раджів напівзалежного князівства. Мати Сиддхарти померла через кілька днів після його народження. Раджа , що безумно любив її, переніс усе своє почуття на сина. Його рано став тривожити характер дитини. Ще хлопчиком Сиддхарта любив віддаватися неясним маренням і мріям; відпочиваючи в тіні дерев, він занурювався в глибокі споглядання, переживаючи моменти незвичайних просвітлінь.

Шуддходана вирішив будь-яким засобом відвернути сина від його думок і настроїв. Але чи можливо сховати життя від юнака, що із раннього років замислюється над її таємницями, чиможна сховати від нього ту сумну істину, що усе навколо повне страждання. Легенда розповідає, що якось царевич, гуляючи зі своїм візником Чанной, зненацька побачив старезного діда і , вражений його виглядом, став розпитувати слугу про старість. Він був вражений, узнавши, що це спільна доля усіх людей.

Його охопило відраза до всього, ніщо не могло повернути спокою дитинства. Світ, життя виявилися неприйнятними. Це було повстання проти самих основ світобудови , заколот надісторичного значення.

"І от, - розповідав Будда, - покинув я рідний дім свій заради безпритульності і став прочанином, що шукає блага істинного на незрівнянному шляху вищого світу".

У той час йому йшов тридцятий рік. Вивчивши філософські системи і зрозумівши, що вони не можуть розв’язати його проблеми , , захотів звернутися до йогів- практиків.

Потім, покинувши своїх наставників-йогів, Гаутама усамітнився в джунглях для того, щоб самому безстрашно кинутися по шляху самокатування. І от в один прекрасний день , коли після багатогодинної нерухомості він намагався піднятися на ноги, до жаху спостерігаючих цю сцену друзів, відмовилися його тримати, і Гаутама намертво звалився на землю. Усе вирішили, що це кінець, але подвижник був просто в глибокій непритомності від виснаження.

Відтепер він вирішив відмовитися від марного самокатування.

Щасливий випадок допоміг йому. Дочка одного пастуха, зглянувшись над аскетом, принесла йому рисової юшки. Гаутама прийняв її подаяння і вперше за довгий час задовільнив свій голод.

Весь день він відпочивав у тіні квітучих дерев на березі ріки, а коли сонце схилилося до запасу, улаштував собі ложе серед коренів величезного баньяну і залишився там на ніч.