Я впевнена, що соціальна робота може багато чого змінити тут. Але починати треба, можливо, з самих вихователів. Для них варто створювати “кімнати для релаксації”, проводити курси підвищення кваліфікації і т.д. Необхідно працювати на розвиток індивідуальності дитини, впевненості у її цінності й виключності. Треба сприяти полегшенню усиновлення дітей. Велике враження справила на мене історія одного з минулих вихованців будинку. Розумово відсталий хлопчик був прийнятий іспанською сім’єю. Його віддали у звичайну школу, і дуже швидко дитина наздогнала інших учнів. Це говогрить про те, що більшість дітей, які вважаються розумово відсталими, насправді є абсолютно нормальними. Їм лише не вистачає уваги і стимулювання. І вражає саме те, що багато людей втрачають свій шанс. Для соціальної роботи тут величезні можливості.
Проблема сирітства безпосередньо пов’язана з проблемою сім’ї. Як говорить банальна фраза, що, однак, має сенс, сім’я – це “ланка суспільства”. На цьому інституті перш за все відбиваються усі державні негаразди. Мені близька проблема молодих сімей, адже я зараз перебуваю у тому віці, коли багато моїх однолітків – друзів і знайомих беруть чи планують взяти шлюб, і не завжди перші кроки разом бувають легкими. Таким чином, тут моя особиста зацікавленість.
Ось про що свідчать дані, отримані рік тому вченими Українського інституту соціальних досліджень і працівниками Міністерства у справах сім’ї та молоді.[2]
Молодожони України опинилися поза соціально-психологічними механізмами, що повинні регулювати створення і функціонування сім’ї. “Дорослі діти”, не маючи ні хороших прибутків, ні окремого житла, нерідко повністю залежать від батьків чи дідусів-бабусь: проживають у їхніх квартирах, харчуються і одягаються за їх рахунок, віддають їм дітей на виховання. Усе це викликає велике напруження у стосунках як між самими молодятами, так і зі старшими членами сім’ї.
Дуже багато молодих подружжів не відчувають себе господарями своєї долі.
Страждають від погіршення матеріального становища 80 відсотків опитаних молодожонів, від психічного стану – 62 відсотки. У вирішенні багатьох проблем 64 відсотки молодих пар сподіваються лише на батьків і родичів. Допомогу від державних структур отримали лише 0,5 відсотка.
Неперехідне відчуття тривоги, постійна невдоволеність життям, неможливість через життєві негаразди завести хоча б одну дитину, тим більше двох-трьох (на кожну молоду сім’ю України тепер в середньому припадає по 0,7 дитини!) – у такому психологічному стані перебувають сьогодні ті, кому самою природою належить жити й радіти. І ось результат – кожна третя молода сім’я України закінчує розлученням. Пік розторгнення шлюбів припадає на перші рік-два подружнього життя.
Я вірю в те, що цю ситуацію можна було б змінити і хочу докласти і часточку моїх зусиль.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Батищева Г.О., Зайцева З.Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім’єю (методичні рекомендації). – К.: А.Л.Д., 1996. – 100 с.
2. Киевские Ведомости. – 1999, 21 июня.
3. Молода сім’я України 90-х, - К.: А.Л.Д., 1996. – 104 с.
4. Ткаченко М., Король І., Ткаченко Л. Формування громадської думки в галузі прав дітей з психіатричними діагнозами. – К.: Арктур-А, 1999. – 72 с.
5. Соціальна політика і соціальна робота. – 1997, №2,3.
[1] Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. (Див.: Грига І., Іванова О. Культурні передумови розвитку соціальної роботи в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. – 1997, № 2, 3. – С. 103.)
[2]Хлебникова Т. Новоиспеченные муж и жена живут в палатке под Киевом // Киевские Ведомости. – 1999, 21 июня. - С. 12.
Завантажити реферат