Аналіз соціальних конфліктів у вітчизняній соціології поки в основному має характер прикладних досліджень, на базі яких робляться перші спроби узагальнення проблеми і формування концепцій. Основні задачі програми осмислення конфлікту як соціального феномена, його раціоналізація і додання йому цивілізованих, творчих форм.
Разом з тим виявилися обставини, що утрудняють аналіз соціальних конфліктів, розробку концепції соціальної згоди. В‑ перших, позначається нездатність суспільної системи сприймати конфлікт будь-якого рівня. “Радянське мислення”, як відзначає А.К. Зайцев, допускає тільки фіскальну культуру, виражену у формі скарг і міфологічних надій на їхнє задоволення “зверху”. У дійсності ж реальний механізм дозволу конфліктів, що виникають, наприклад, у процесі трудової діяльності, працював проти скаржника, сила була на боці апарата придушення. В‑ других, соціальну напруженість і конфликтность не можна пояснити, тільки недостачею чи товарів відчуженням праці, відсутністю демократії. Потрібно інша якість організації суспільства, у якому конфлікт буде розглядатися не як щось екзотичне чи заборонне, а як нормальний елемент суспільства, у якому суперечні один одному інтереси соціальних груп постійно зіштовхуються, але вміло регулюються законом. У‑ третіх, спостерігається недолік (і навіть відсутність) знань у сферах політичної, економічної і соціальної культури. Немає надійної опори у виді інформації про життя світу, про різні культури, про історію, про майбутнє, зате розвиті звички випливати за: “ідеологічними поводирями”, уповати на всемогутність керівництва замість того, щоб розібратися в ситуації і діяти самостійно.
У таких умовах важко виділити чітку структуру рівнів конфлікту. Конфлікт навіть між двома людьми (наприклад, робітником і начальником цехи) може бути визначений не тільки як міжособистісний, але і як соціальний (оскільки вони представники різних соціальних шарів). І навпаки, навіть страйку в деяких випадках означають не стільки соціальний конфлікт, скільки засіб досягнення особистих цілей керівника, у тому числі і політика. (Були випадки, коли керівники підприємств виступали прямими чи непрямими організаторами страйків).
Як підставу класифікації конфліктів можна припустити їхньої причини, але треба враховувати, що социокультурные особливості конфліктів у Росії не дають можливості строго класифікувати їхній і пророчити можливості їхнього розвитку. Це утрудняє і їхній дозвіл. І проте в дослідженнях соціальних конфліктів можна виділити наступні основні сфери.
1. Міжособистісні конфлікти в процесі спільної діяльності. Фактором, що охороняє (чи, навпаки, що підштовхує) людини до конфлікту з навколишніми, стає його самооцінка (чи оцінка своєї діяльності, статусу, престижу, соціальної значимості). “Світ валиться остаточно для людини тоді, коли валиться внутрішній світ, коли людин починає погано відноситися до внутрішнього “Я”, коли він знаходиться в полону стійко заниженої самооцінки”. Якщо ж взаємини з колегами і сприйняття своєї частки участі в загальній праці мають високий ступінь значимості, то збережеться внутрішня позитивна установка на конструктивну діяльність у рамках даного колективу, групи, суспільства.
2. Трудові конфлікти. В особистісних і межгрупповых отношениях має місце соціальна напруженість, що являє собою протилежність інтересів і розуміється як рівень конфликтности, що міняється в часі. Соціальна напруженість ‑це результуюча трьох взаємозалежних факторів: незадоволеності, способів її прояву і масовості. З урахуванням усіх факторів розроблені кошти-індикатори для виявлення і виміру рівня наростання соціальної напруженості. Для виявлення соціальної напруженості запропоновано оцінювати ступінь задоволеності людини в таких соціальних потребах, як житло, зміст праці, заробітна плата; побутові і санітарно-гігієнічні умови на виробництві, можливості відпочинку, по спеціальній шкалі.
Наприклад, можна розглянути трудовий конфлікт шахтарів і держави. Тут особливо сильний вплив на збереження постійно діючої конфліктної ситуації зробили традиції, закладені при будівництві шахт. Як відомо, вугільна галузь нашої країни створювалася ув'язненими. Перетворення колишніх таборів у шахтарські міста і селища залишило практично незмінної субкультуру виробничих відносин, сформовану ГУЛАГом. Основа її ‑ конфлікт.
Слід особливо зазначити, що такі конфлікти носять руйнівний характер. Культивування конфліктної ситуації в шахтарських колективах у сполученні з повною зневагою до рішення життєвих соціально-побутових проблем з боку держави сформувало базу для страйкових виступів.З боку держави не спостерігається яких-небудь конструктивних спроб виходу з кризової ситуації, крім пояснень "необхідності" безробіття і невиплати заробітної плати протягом декількох місяців. Можливо, закриття нерентабельних підприємств ‑ необхідна міра. Однак здійснювати її в країні, де підприємство є основою існування і життєдіяльності шахтарських поселень, необхідно з особливою обережністю. Безробіття і безгрішшя в таких містах і селищах приведуть до конфліктів непередбачених форм. Держава не прогнозує виникнення кризових ситуацій на виробництві. Зважується ситуація вже після оголошення страйку. Звичайно спочатку конфлікт не помічається, держава не реагує на його виникнення, незважаючи на широку информированность громадськості через СМИ. Коли погроза зупинки виробництва стає реальністю, конфлікт гаситься шляхом видачі пакета нездійсненних обіцянок. Практично формується база для з наступної страйку. Взаємини підприємств вугільної галузі і держави перетворилися в ланцюжок конфліктів при відсутності дійових заходів для їхнього практичного дозволу. Таким чином, можна сказати що на підприємствах вугільної галузі присутня соціальна база для конфліктів, що носять руйнівний характер як для особистості, так і для колективу. Вони з'явилися основою страйкового руху шахтарів, що стимулюється некваліфікованою управлінською політикою держави.
Держава повинна формувати свої взаємини з підприємствами, орієнтуючись на випереджальне дозвіл конфліктів. Для цього необхідно здійснення політики переговорів, проведених професійними конфликтологами. Створення в адміністративній структурі механізму керування конфліктами допоможе уникнути тих руйнівних наслідків, що приносить некваліфікована політика дозволу конфліктів.
Трудові конфлікти можуть або сприяти збереженню існуючої соціально-економічної системи, або сприяти її руйнуванню. Еволюція соціально-трудових конфліктів у Росії від власне трудових до політичних свідчить про те, що вони стали частиною процесу розпаду аминистративно-командной системи, у визначеній мері каталізатором, цього розпаду. У соціальній напруженості виражається потреба у відновленні, зміні існуючої життєдіяльності, і конфлікт стає засобом такої зміни. Тому необхідно активізувати дослідження в такій галузі соціологічних, політологічних, психологічних, культурологічних знань, як конфликтология. Зараз такі розробки ведуться, наприклад, Калузьким інститутом соціології з проблем соціальних конфліктів.
Завантажити реферат