Дотримання лікарської таємниці повинне бути забезпечено медичним персоналом і персоналом суб'єктів ОМС, у відношенні зведень про пацієнта, отриманих у результаті обстеження й у ході лікування. Як показують дослідження, у медичній практиці твердого дотримання лікарської таємниці не існує. У договірних відносинах застрахованого і страховика не визначений механізм забезпечення даної вимоги. На практиці інформація про пацієнта, у тому числі утримуюча лікарську таємницю, без яких-небудь обмежень передається з лікувально-профілактичних заснувань у страхові медичні організації, фонди медичного страхування й інші організації. Доступ до такої інформації одержує досить широке коло користувачів.
З метою забезпечення визначеного рівня збереження лікарської, комерційної або іншої таємниці суб'єкт ОМС має можливість самодіяльно ввести систему заборони і кодування. Зрозуміло, що подібна задача важко реалізована через неможливість користування закодованою інформацією іншим суб'єктом системи.
Адаптація зведень історії хвороби й амбулаторної карти пацієнта до електронних форм збереження й обробки інформації змушують по іншому підійти до проблеми забезпечення визначених прав застрахованого, зокрема збереження лікарської таємниці.
Первинна інформація про страхувальника накопичується у фондах ОМС, його філіях і СМО. У плані забезпечення збору страхових внесків у фонд ОМС, одержання й обмін зведеннями про підприємства, чисельному й обліковому складі застрахованих в інших зацікавленими організаціями (податкової інспекції, пенсійним фондом і ін.) сполучено з визначеними законодавчими обмеженнями.
Проблема рішення задачі інформаційної взаємодії обумовлена, у чималому ступені, різними формами власності суб'єктів ОМС [5]. Досвід роботи показав, що страхові медичні організації, не будучи структурами державної форми власності, при передачі визначеної інформації, приміром, у формі баз даних, порию, цілком законно, виставляють вимоги економічного плану. У приватному порядку дана проблема дозволяється в рамках договірних відносин.
Таким чином, забезпечення прав застрахованого в системі обов'язкового медичного страхування тісним образом зв'язано з забезпеченням його прав як громадянина, пацієнта і споживача визначених медичних послуг, що може характеризуватися різним ступенем інформації.
Зняття визначених проблем у системі забезпечення прав застрахованого, поряд з іншим, зв'язано з рішенням питань, що можуть бути обкреслені категорією “інформаційність”. Це, з одного боку, правове забезпечення захисту інформації, безконтрольне використання якої може нанести ту чи іншу шкоду діяльності об'єктів системи або застрахованому, з іншого боку - визначення ступеня її відкритості в межах, що не допускає обмеження прав громадянина на одержання такої інформації.
У функціонуючої, у даний час, системі обов'язкового медичного страхування, на інтегровану діяльність ее суб'єктів і органів, що забезпечують захист прав застрахованих, певним чином впливають законодавчі недосконалості й обмеження в наданні і приступності інформації.
Література.
1. Азаров А.В. із співавт. Концептуальні підходи до створення територіальної моделі захисту прав застрахованих // Ж. Охорона здоров'я. – 1998 – № 6. – С.15.
2. Основи законодавства Російської Федерації про охорону здоров'я (редакція 02.03.98).
3. Закон Російської Федерації “ПРО захист прав споживача”.
4. Малахового Л.А. із співавт. Деякі аспекти вивчення моделей взаємин лікаря і хворого // Бюлетень НДІ СГЭ й УЗ ім. Н.А. Семашко. - 1997. - № 4. – С.118.
5. Тогунов И.А. Метод інформаційного контролю в системі ОМС територіального рівня // Ж. Охорона здоров'я Російської федерації. – 1998 - № 5. – С.23.
Завантажити реферат