Вірусний гепатит А - гостра циклічна хвороба з переважно фекально-оральним механізмом передачі, що характеризується ураженням печінки і синдромом інтоксикації, збільшенням печінки і нерідко жовтяницею.
Етіологія. Збудник - вірус гепатиту А - ентеро вірус типу 72, відноситься до роду Enterovirus сімейства Picornaviridae, діаметр 28 нм.
Геном вірусу представлений однонитчатим РНК. Передбачається наявність двох серотипів і декількох варіантів і штамів вірусу.
Вірус гепатиту А стійкий у навколишнім середовищі: при кімнатній температурі може зберігатися декілька тижнів чи кілька місяців, а при 4 °C - кілька років. Вірус інактивіюється при температурі 100 °C протягом 5 хв., при 85 °С - протягом 1 хв. Чутливий до формаліну й УФО, відносно стійкий до хлору, не инактивіюється хлороформом і ефіром.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі з без жовтяничної, субклінічної чи інфекції хворі в інкубаційному, продромальному періодах і початковій фазі періоду розпалу хвороби, у фекаліях яких виявляються вірус гепатиту А чи антигени вірусу гепатиту А. Найбільше епідеміологічне значення мають пацієнти зі стертими і безжовтяничними формами гепатиту А, кількість яких може в 2-10 разів перевищувати число хворих жовтяничними формами, а виявлення вимагає застосування складних вірусологічних і імунологічних методів, мало доступних у широкій практиці.
Ведучий механізм зараження гепатитом А - фекально-оральний, реалізований через водяний, харчовий і контактно-побутовий шляхи передачі.
Особливого значення набуває водяний шлях передачі інфекції, що забезпечує виникнення епідемічних спалахів гепатиту. Можливий “крово-контактний” механізм передачі вірусу гепатиту А в випадках порушення правил асептики при проведенні парентеральних маніпуляцій у період вирусеміїї у хворих гепатитом А. Наявність повітряно-краплинного шляху передачі точно не встановлена.
Сприйнятливість до гепатиту А загальна. Найбільш часте захворювання реєструється у дітей старше 1 року (особливо у віці 3-12 років) і у молоді.
Гепатиту А властиво сезонне підвищення захворюваності в літньо-осінній період. Відзначається також і циклічне підвищення захворюваності через 3-5, 7-20 років, що зв'язано зі зміною імунної структури популяції хазяїнів вірусу. Повторні захворювання гепатиту А зустрічаються рідко і зв'язано, імовірно, із зараженням іншим серологічним типом вірусу.
Патогенез. Гепатит А – гостра циклічна інфекція, що характеризується чіткою зміною періодів.
Після зараження вірусом гепатиту А з кишечнику проникає в кров, виникає вирусемія, що обумовлює розвиток токсичного синдрому в початковий період хвороби, з наступним надходженням у печінку. У результаті впровадження і реплікації вірус впливає на пряму цитолітичну дію на гепатоцити, розвиваються запальні і некробіотичні процеси переважно в перипортальній зоні печіночних часточок і портальних трактів.
Унаслідок комплексних імунних механізмів реплікація вірусу припиняється, і він виводиться з організму людини. Хронічні форми інфекції, у тому числі і вірусоносія при гепатиті А розвиваються вкрай рідко.
Клінічна картина. Гепатит А характеризується поліморфізмом клінічних проявів. Розрізняють наступні форми ступеня виразності клінічних проявів: субклінічну, стерту, безжовтяничну, жовтяничну. По тривалості: гостру і затяжну. По ступеню ваги захворювання: легку, середньої ваги, важку.
Ускладнення: рецидиви, загострення, поразки желчовиводящих шляхів.
Наслідки: видужання без залишкових явищ, із залишковими явищами – постгепатитний синдром, затяжна реконвалесценція, поразки желчовиводящих шляхів (дискинезія, холецистит).
Профілактика. Проводиться комплекс санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, такий же як при інших кишкових інфекціях. Питна вода і харчові продукти, вільні від вірусу гепатиту А - застава зниження захворюваності. Необхідна перевірка якості водопровідної води на вірусне забруднення. Контактні особи обстежуються протягом 50 днів. У центрах хвороби проводиться дезінфекція хлоровмістними препаратами.
Імунопрофілактика гепатиту А специфічного імуноглобуліну по 0,05 мол/кг маси тіла в/м чи нормального донорських.
Активна імунопрофілактика гепатиту А не розроблена.
Історія хвороби. Перші відомості про захворювання жовтухою відносяться до 18 століття. Найбільші спалахи хвороби фіксувались під час війн, стихійних явищ, неврожаїв. У 19 ст. Отримала назву катаральної жовтухи за пропозицією Р. Вірхова. Однак у 1883 році російський терапевт Боткін С. П. Встановив інфекційну природу захворювання.
Завантажити реферат