Нервова система – це сукупність органів , які утворюються нервовою тканиною, що регулюють і координують функції всіх частин організму , здійснюють як взаємодію між ними , так і зв’язок організму з навколишнім світом . Чим би ми не займались , наша нервова система незримо бере участь в кожній нашій дії . Це найскладніша і найважливіша сітка управління і зв’язку в організмі людини.
“ Робочим елементом “ нервової системи являються мільйони взаємозв’язаних клітин-нейронів , виконуючих ту ж функцію , що і проводи в складній електричній машині . Нейрони приймають сигнали в одній частині нервової системи і передають їх в іншу її частину , де ці сигнали можуть поступити на інші нейрони або викликати якусь дію , наприклад , скорочення м’язових волокон .
Нейрони – це дуже ніжні клітини , які можуть легко пошкоджуватись або знищуватись в результаті травми , інфекції , хімічної дії або недостатку кисню . Якщо знищені нейрони не відновлюються , то такі порушення можуть мати серйозні наслідки .
Нервова система поділена на дві взаємозалежні частини . Одна з них – центральна нервова система або головний і спинний мозок , інша – периферична нервова система або всі нервові тканини за межами ЦНС .
Периферична нервова система має два відділи: зовнішня , або соматична , нервова система і внутрішня , або вегетативна нервова система .
Соматична система грає подвійну роль . По - перше , вона збирає інформацію від органів відчуттів і направляє її в ЦНС . По - друге , вона передає сигнали від ЦНС скелетним м‘язам у відповідь на одержану інформацію , чим обумовлює рух .
Вегетативна нервова система відповідає за регулювання функцій внутрішніх органів і залоз , включаючи серце , шлунок , нирки її підшлункову залозу .
Соматична нервова система складається з двох основних комплектів - сенсорні та моторні системи . Інформація про зовнішній світ приймається органами відчуттів , наприклад , очима, які мають особливі рецепторні клітини . Інші клітини приймають сигнали болю , дотику і температури шкіри . Сигнали від цих рецепторів передаються до ЦНС по чуттєвих нервових волокнах . Сукупність таких сигналів , інтенсивність яких досягає мільйонів імпульсів на секунду , дає нам необхідну інформацію про зовнішній світ .
По чуттєвих нервових волокнах інформація поступає до ЦНС , а звідти команди передаються тим або іншим м’язам по рухових нервових волокнах .
Як чуттєві , так і рухові нервові волокна входять до складу сенсорних і моторних нейронів . Всі нейрони складаються із тіла клітини і ряду провідних волокон . Чуттєві і рухові волокна ПНС – просто найдовші волокна відповідних нейронів . Тіла клітин чуттєвих нервових волокон знаходяться поряд з головним або спинним мозком , а моторних нейронів – всередині головного або спинного мозку .
Рухові і чуттєві волокна , які несуть повідомлення від того чи іншого органу або частини організму і зворотно , збираються в пучок нервів. Вважається , що різні нерви забезпечують конкретну ділянку або орган .
Загалом від ЦНС відходить 43 пари нервів : 12 пар черепно – мозкових нервів від головного мозку і 31 пара з двох сторін спинного мозку .
Черепно – мозкові нерви забезпечують органи відчуттів і м’язи всередині черепа , хоч дуже важливий нерв такого роду – блукаючий нерв – відповідає за роботу органів травлення , серця і легеневих дихальних шляхів . Деякі черепно – мозкові нерви ( наприклад : здоровий нерв ока ) складається із чуттєвих волокон .
Спинномозкові нерви відходять від спинного мозку і завжди вміщують в собі як рухові ,так і чуттєві волокна . Вони обслуговують всі ділянки нашого тіла , розміщені нижче шиї . Кожний такий нерв закріплюється до спинного мозку двома корінцями , а в другому – чуттєві волокна . Таким чином , ПНС – служить тільки для передачі сенсорних і моторних повідомлень між ЦНС і м’язами , залозами і органами відчуттів . ПНС практично не бере участі в аналізі сенсорних сигналів чи формуванні моторних сигналів , оскільки ці дії виконує ЦНС .
Головний і спинний мозок утворюють центральний процесор нервової системи,
який за допомогою чуттєвих волокон одержує інформацію від органів відчуттів і рецепторів , фільтрує та аналізує її , а потім по рухових волокнах посилає команди , які викликають відповідну реакцію в м’язах і залозах . Таке завдання з аналізу чи опрацювання даних може бути відносно простим для певних функцій спинного мозку ,але головний мозок ,як правило , виконує дуже складний аналіз, в якому беруть участь тисячі різних нейронів .
Мозок складається із трьох основних частин .Його стовбурець є продовженням спинного мозку і служить опорою для головного мозку ,відповідного за більшу частину свідомого мислення .
Нижче розміщується мозочок .Хоч багато сенсорних і моторних нейронів починається і закінчується в головному мозку ,більшість мозкових нейронів є проміжними ,чиїм завданням є фільтрування аналіз і збереження інформації . Однією із найважливіших функцій головного мозку є запам’ятовування інформації, одержаної від органів відчуттів. Згодом цю інформацію можна викликати і використовувати при прийнятті рішень.
Вища нервова діяльність – діяльність вищих відділів головного мозку, які забезпечують нормальне існування організму і його постійне пристосування до умов навколишнього світу, які безперервно змінюються.
Теоретичні передумови для розробки вчення про вищу нервову діяльність містяться в працях І.М.Сєченова, який довів , що в основі
Психічного, інтелектуального життя лежать рефлекси, а І.П.Павлов , розвиваючи теоретичні положення І.М.Сєченова , розробив об’ємний метод вивчення функцій вищих відділів ЦНС – метод умовних рефлексів. Живий організм появляється на світ з цілим рядом готових, тобто вроджених рефлексів. Наприклад: новонароджений зразу ж починає робити смоктальні рухи в той момент , коли груди матері торкаються його рота. В роті зразу ж появляється слина, коли в його порожнину попадає їжа. Вроджені рефлекси різняться великою постійністю: у відповідь на одне і те ж подразнення виникає строго визначена фізіологічна реакція. Павлов назвав такі рефлекси безумовними . Але слиновиділення часто починається значно раніше , ніж їжа попадає в рот . Воно виникає тільки при баченні або запаху їжі . Такого роду рефлекси відрізняються від безумовних тим , що вони не є вродженими , а здобуваються в процесі індивідуального досвіду кожної окремої людини , залежить від специфічних для кожної із них умов існування . Ці рефлекси Павлов назвав умовними . В зв’язку із змінами в зовнішньому середовищі умовні рефлекси можуть зникати і замінятися іншими .
Для утворення умовного рефлексу потрібно , щоби в корі великих півкуль головного мозку одночасно виникали два осередки збудження : один в зоровій сфері в результаті дії світлового подразника , а другий – в “ центрі їжі “ в результаті подразнення рецепторів слизової оболонки рота їжею . Умовні зв’язки зумовлюють безумовне розширення кількості зовнішніх стимулів , здатних спричинити різноманітну рефлекторну діяльність організму. Кожний орган може змінити свою діяльність під впливом умовного подразника . Нейрофізіологічні дослідження останніх років значно збагатили про фізіологічні механізми вищої нервової діяльності , зокрема про структурно анатомічні основи процесу замикання . Була виявлена функція так званого сітчастого утворення , головного мозку , що пронизує його стовбурець на різних рівнях . В корі великих півкуль відбувається співставлення двох джерел інформації-специфічного ( зорового , слухового ) і неспецифічного , що об’єднує в собі всі чуттєві канали зв’язку .
Завантажити реферат