Гостра гнійна інфекція. Остеомієліт. Бурсит. Гнійний артрит

Викликається стафілококами, стрептококами, пнев­мококами і гонококами, рідше — синьогнійною, кишко­вою і черевнотифозною паличками.

У зв'язку з широким застосуванням антибіотиків пи­тома вага стрептокока і пневмокока в розвитку гнійної інфекції знизилася; на перше місце вийшла стафілококо­ва інфекція. Численні дослідження і клінічні спостере­ження свідчать про зрослу стійкість мікроорганізмів, особливо стафілококів, до антибіотиків, що утруднює профілактику і лікування гнійних захворювань.

Мікроорганізми проникають в організм через «вхідні ворота» — при порушенні шкіри і слизових оболонок або ендогенним шляхом — по лімфатичних і кровоносних су­динах. У травмованих тканинах створюються сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів внаслідок некробіотичних змін і порушення окисних процесів.

Гостра гнійна інфекція супроводиться місцевою і за­гальною реакцією організму.

Організм реагує як цілісна система. В захисній реак­ції беруть участь насамперед центральна нервова та ендокринна системи й органи кровотворення.

У захисній реакції організму велике значення має під­вищення числа лейкоцитів — місцеве в ділянці заглиблення мікробів і в крові хворих. Лейкоцити, як показали дослідження І.І. Мечникова, поїдають мікробів фагоци­тоз) і тим самим запобігають поширенню інфекції в організмі, сприяють її відмежуванню.

Місцева запальна реакція характеризується почерво­нінням, набряком, болем, підвищенням температури тіла і порушенням функції. В результаті місцевої запальної , реакції настає відмежування інфекції. Місцева лейкоци­тарна інфільтрація тканин, потім грануляційна тканина і піогенна оболонка перешкоджають поширенню мікро­бів у організмі.

Загальна реакція організму виявляється у високій температурі, ознобі, головному болі, збільшенні кількос­ті лейкоцитів у крові (лейкоцитоз), порушенні обмінних і окисних процесів. Ці симптоми пов'язані із заглиблен­ням мікробів, інтоксикацією організму мікробними ток­синами та продуктами розпаду тканин і поширенням мікробів.

Залежно від реактивності організму запальна реакція може бути нормальною (нормергічною), підвищеною (гіперергічною) і зниженою (гіпоергічною).

Центральна нервова система регулює складні обмінні трофічні процеси в організмі, в тому числі й функцію ендокринної системи, яка впливає на перебіг запального процесу. Викликаючи зміни функції нервової системи, наприклад, новокаїновими блокадами, можна вплинути на перебіг запального процесу. Гормони кори наднирко­вих залоз зменшують (кортизон) або посилюють (дезоксикортикостерон) запальну реакцію.

Принципи лікування гнійних захворювань включають проведення загальних і місцевих лікувальних заходів. Загальне лікування спрямоване на дезинтоксикацію .організму, підвищення його захисних сил та нормаліза­цію функції внутрішніх органів і нерозривно пов'язаних з ними обмінних і окисних процесів.

Місцеве лікування полягає у відмежуванні запаль­ного процесу, зменшенні деструкції тканин і своєчасному розрізуванні гнійного вогнища для зменшення інтоксика­ції і створення достатнього відтікання гнійного виді­лення.

Велике значення мають своєчасна іммобілізація, бо­ротьба з болем і антибактеріальне лікування (антибіоти­ки, сульфаніламідні препарати). Використання антибіо­тиків повинне грунтуватися на чутливості до них збуд­ників гнійної інфекції.

Бурсит (Bursitis) — запалення слизової сумки. За­хворювання виникає в результаті механічної травми (травматичний бурсит) або викликається різними мік­роорганізмами (стафілококами, стрептококами та ін.). Травматичний бурсит здебільшого виникає у ділянці препателярної і ліктьової слизових сумок, наприклад у шах­тарів наслідок постійного професійного травмування. У ділянці плечового суглоба часто спостерігаються піддельтовидний і акроміальний бурсит.

Захворювання характеризується м'яким еластичним утворенням округлої форми, розміщеним над кістковими виступами в ділянці суглобів. Шкіра при серозному бур­ситі не змінена, болісність незначна. При гнійному бур­ситі визначаються симптоми гнійного запалення — різка болісність, набряклість та гіперемія шкіри і порушення функції. Захворювання супроводиться підвищенням тем­ператури, лейкоцитозом та іншими симптомами гнійної інтоксикації.

При хронічному бурситі відбувається фіброзне стов­щення стінки слизової сумки, утворення вільних сольо­вих відкладів («рисових тіл»). Хронічний бурсит нази­вають гігромою.

Лікування. Для лікування гострого серозного бурситу застосовують зогрівальні компреси, УВЧ. При тривалому перебігу роблять пункції для видалення випоту і введення антибіотиків. Після пункції накладають давлячі пов'язки. При хронічному бурситі рекомендують­ся фізіотерапевтичні методи лікування (грязелікування, парафін та ін.). Якщо консервативна терапія неефектив­на, вдаються до операції — видалення запаленої слизевої сумки. При гнійному бурситі показані розріз і дре­нування запаленої слизової сумки, призначення антибіо­тиків.

Профілактика бурситу полягає в запобіганні профе­сійному травматизму і своєчасному лікуванні Інфекцій­них захворювань.

Гнійний артрит (Arthritic purulenta) — гостре гнійне запалення суглобів — виникає у зв'язку з інфікуванням під час травми (поранення, перелом), лімфогенним і ге­матогенним шляхом з різних гнійно-запальних вогнищ. Особливо часто гнійний артрит розвивається при сепсисі і пораненнях суглобів. Захворювання викликається стрептококом, стафілококом, пневмококом та іншими мікроорганізмами.

Гнійний артрит характеризується різким болем у суг­лобі, загальною слабістю, підвищенням температури ті­ла. Активні та пасивні рухи суглобів неможливі внаслі­док різкої болісності. Суглоб збільшується в об'ємі, від­мічається почервоніння і набряклість шкіри, контури суг­лоба згладжені. При пальпації визначається підвищення температури в ділянці суглоба, різка болісність і наяв­ність випоту. Гнійний артрит може розвинутися як ускладнення серозного запалення суглоба.

Розрізняють емпієму суглоба, коли гнійний процес обмежується синовіальною оболонкою. Тяжке ураження всіх елементів суглоба називають панартритом. При про­риві гною в тканини, що оточують суглоб, виникають гнійні запливи, розвивається параартикулярна флегмона.

Лікування гнійного артриту хірургічне. В ранній стадії захворювання застосовують пункції для видалення гнійного ексудату і введення антибіотиків. Якщо це не дає ефекту, роблять артротомію — розріз суглоба і дренування. Через дренажі систематично промивають суглоб розчинами антисептичних речовин (фурацилін та ін.) або антибіотиків. Суглоб іммобілізують гіпсовим лонгетом у функціонально вигідному положенні. Призна­чають лікування антибіотиками, вітаміни, повноцінне харчування.

Після вилікування гнійного артриту може розвинути­ся нерухомість суглоба (анкілоз) або обмеження рухів (контрактура). Для лікування контракту? показані ме­ханотерапія, грязе- або парафінолікування та інші методи. При анкілозі відновлення рухомості суглоба можна досягти з допомогою операції (артропластика).