Гостра гнійна інфекція. Остеомієліт. Бурсит. Гнійний артрит

Остеомієліт (Osteomyelitis) —гнійне запалення кіст­ки. Розрізняють остеомієліт гострий і хронічний. Гострий триває 2—3 тижні, хронічний — місяці і роки. Виділяють гематогенні, травматичні остеомієліти.

При гематогенному остеомієліті мікроорганізми про­никають у кістковий мозок з якого-небудь гнійного вог­нища гематогенним шляхом. Остеомієліт, що виник в ре­зультаті проникнення мікроорганізмів із зовнішнього се­редовища при травмі, називають травматичним. Зокре­ма, остеомієліт, який розвивається після вогнестрільних поранень кісток, має назву вогнестрільного остеомієліту.

Збудником остеомієліту здебільшого є стафілокок, рідше стрептокок або їх асоціація з іншими мікроорганіз­мами. Мікроорганізми заносяться в кістку течією крові з якого-небудь гнійного вогнища (ангіни, фурункула, флег­мони та ін.). Факторами, що сприяють розвиткові остео­мієліту, є травма кістки, простуда, виснаження, перевто­ма, авітаміноз і т. д.

Гострий гематогенний остеомієліт настає в результаті спазму судин, який виникає у відпо­відь на надмірні подразнення, що виходять із зовніш­нього середовища (охолодження, травма та ін.). Велике значення має попередня сенсибілізація організму.

При гострому остеомієліті в кістковому мозку роз­виваються гіперемія і набряк, потім флегмона і некроз кісткового мозку. Запальний процес поширюється, захоп­люючи нові ділянки кісткового мозку. По гаверсових ка­налах запальний процес поширюється на кортикальний шар кістки і окістя. У процес звичайно втягуються метафіз і частина діафізу кістки. В суглобі спостерігається реактивне запалення у вигляді серозного випоту. Корти­кальний шар розпушується, окістя відшаровується від кі­стки. Внаслідок тромбозу судин настає різке порушен­ня живлення кістки з наступним некрозом. Утворюються різної величини ділянки некрозу — секвестри. Іноді мерт­віє вся ділянка кістки між двома епіфізами (тотальний секвестр). Гній поступово пробивається назовні, після чого утворюється фістула, і запальні явища стихають. Навколо некротичних ділянок кістки утворюється секвестральна капсула, або коробка.

Хронічний остеомієліт характеризується деформацією ураженої кістки внаслідок нерівномірного кісткотворення, виникненням секвестрів, часто наявністю порожнин і склерозуванням кістки. Фістули на шкірі зберігаються

доти, доки в ураженій кістці є ділянки некрозу (секвест­ри) і гнійні порожнини.

Гострий остеомієліт починається гостро, подібно до багатьох інфекційних захворювань. Захворюють найчас­тіше діти і підлітки. Спочатку відмічається загальна сла­бість, нездужання, озноб. Температура тіла підвищуєть­ся до 39—40°С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, блювання. Пульс частий. Язик сухий, обкладений. При дослідженні крові виявляється високий лейкоцитоз із зрушенням лейкоцитарної формули вліво.

Початок захворювання настільки нагадує цілий ряд гострих інфекцій, що це дало підставу деяким авторам образно називати дане захворювання «кістковим ти­фом». Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Че­рез кілька днів він посилюється, спостерігається набряк­лість і гіперемія шкіри над ураженою кісткою. При рент­генологічному дослідженні в гострій стадії процесу ви­явити зміни у кістці спочатку не вдається. Лише на 10 — 12-й день захворювання з'являються лінійні нашаруван­ня паралельно кірковому шару кістки (періостит).

При хронічному остеомієліті відмічається ущільнення в ділянці ураженої кістки, фістули з гнійним виділен­ням. Фістули періодично закриваються, але через деякий час знову виникає сильний біль, з'являються набряк і почервоніння шкіри, підвищується температура. Невдовзі фістула прориває, виділяється гній, і запальний процес знову затихає. При хронічному остеомієліті нерідко ви­никає амілоїдне переродження нирок і печінки.

При рентгенівському дослідженні визначають секве­стри, порожнини і склероз кістки. Секвестри відрізняють­ся від живої кістки різкішою тінню (меншою прозоріс­тю) і оточені світлим обідком—вінчиком з грануляцій­ної тканини. Застосовується контрастне дослідження з допомогою введення через фістулу різних контрастних речовин (фістулографія).

Лікування. При гострому остеомієліті вирішаль­не значення має своєчасне призначення антибіотиків (бензилпеніцилін, стрептоміцин та ін.) місцеве і внутрішньом'язово. Якщо захворювання має тяжкий перебіг, вдаються до операції, яка полягає в розрізі м'яких тка­нин над ураженою ділянкою кістки з наступним розсі­ченням окістя і трепанацією кістки.

Своєчасне застосування антибіотиків значно поліпшує результати лікування гострого остеомієліту. Антибіотики розчиняють у 0,25 % розчині новокаїну і краплинним способом вводять у порожнину абсцесу під окістям шля­хом пункції після попереднього відсмоктування гною. Кінцівку обов'язково іммобілізують.

Використовують також переливання малих доз кро­ві, вітамінотерапію, введення розчинів глюкози та ін.

Тепер найкращим способом лікування хронічного остеомієліту слід вважати оперативний. Рецидиви вини­кають лише в тих випадках, коли операцію зроблено не досить радикально.

Основним принципом оперативного лікування остео­мієліту має бути видалення некротичних тканин, голов­ним чином кісткових секвестрів, і ліквідація порожнин. Видаляються секвестри і просочені гноєм грануляції, ді­лянки кістки, що виступають.

У процесі передопераційної підготовки застосовують антибіотики, які сприяють ліквідації гострого процесу, відмежуванню остеомієлітичного вогнища. Антибіотики можна використовувати як для внутрішньом'язових ін'єк­цій, так і місцеве через фістульні ходи внутрішньокістково і внутрішньоартеріально. Велике значення мають загальнозміцнювальне лікування, раціональне харчуван­ня і призначення вітамінів.

У післяопераційному періоді рекомендується фізіоте­рапія, зокрема грязелікування. При цьому зміцнюється рубець, стимулюється утворення нової кістки на місці кісткового дефекту.

Етіологія, патогенез і патологічна анатомія вогне­стрільного остеомієліту значно відрізняються від остео­мієліту гематогенного. Збудником вогнестрільного остео­мієліту можуть бути різні мікроорганізми, в тому числі й анаеробні, які потрапили у рану в момент поранення. При вогнестрільному остеомієліті завжди має місце більш або менш значне руйнування м'яких тканин. Секвестри утворюються внаслідок порушення живлення і безпосе­реднього руйнування судин під час поранення. Секвест­руються осколки кісток, що втратили живлення, і кінці відламків («кінцеві остеомієліти»). Процеси регенерації при вогнестрільному остеомієліті менш виражені внаслі­док руйнування м'яких тканин.

При вогнестрільному остеомієліті спочатку, коли ще не минули гострі явища, здійснюється оперативне втру­чання за типом вторинної хірургічної обробки вогне­стрільного перелому. Коли ж процес перейшов у хроніч­ну стадію, лікування не відрізняється від лікувальних заходів при хронічному гематогенному остеомієліті.