Медико-санітарна підготовка

Щоб зменшити больове від­чуття і запобігти виникненню травматичного шоку, потерпі­лому необхідно ввести болезаспокійливі ліки, які є в ап­течці індивідуальній.

Шприц-тюбик (мал.) складається з поліетиле­нового корпуса, ін'єкційної голки і захисного ковпачка; призначений для одноразового внутрім'язового або під­шкірного введення протибольових ліків.

Щоб зробити укол, правою рукою беруть шприц-тюбик за корпус, лівою — за ребристий обідок, і корпус прокручують до кінця. Знімають ковпачок з голки. Не торкаючись голки руками, роблять укол у м'які частини тіла. Міцно тримаючи пальцями корпус шприц-тюбика, вводять ліки і, не відриваючи руки, виймають голку. Використаний шприц-тюбик приколюють до одягу по­терпілого на груди, щоб на наступних етапах евакуації було відомо, що йому введено болезаспокійливі ліки.

Основне правило надання першої медичної допомоги при переломах — здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя потерпілого, а са­ме: зупинка артеріальної кровотечі, попередження трав-

матичного шоку, накладання стерильної пов'язки на ра­ну, проведення іммобілізації табельними чи підручними засобами.

Іммобілізація — це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому; вона зменшує біль, що дає змогу уник­нути травматичного шоку. Проводячи іммобілізацію, не­обхідно щадити потерпілого. Нерухомість у місці пере­лому досягається накладанням спеціальних шин або під­ручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація нази­вається транспортною (мал.).

Підручними засобами іммобілізації можуть служити смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побу­тові предмети, за допомогою яких можна забезпечити не­рухомість у місці перелому.

При переломах ключиці на зону надпліч накладають два ватно-марлевих кільця і зв'язують їх на спині. Руку підвішують на косинці.

При переломі кісток передпліччя руку потрібно обережно зігнути в ліктьовому суглобі під прямим ку­том, повернути долонею до грудей і в такому положенні зафіксувати шиною або підручними засобами. Шину накладають від основи пальців до верхньої третини плеча. При цьому досягається нерухомість у проме-невозап'ястковому і ліктьовому суглобах. Руку підвішу­ють на косинці.

Переломи стегнової кістки, особливо відкриті,— ду­же важка травма, що часто супроводжується кровотечею і шоком. Підручні засоби (наприклад, дошки) при іммо­білізації стегна накладають на його бічні поверхні (одну — на внутрішню, другу — на зовнішню) і фіксують до кінцівки і тулуба широким бинтом, поясним ременем, рушником. На кісткові виступи гомілковостопного і колінного суглобів, а також у пахову впадину і в пах під­кладають вату.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ОПІКАХ

Опіки виникають під дією високих температур. Опіки від світлового випромінювання, полум'я, кип'ятку і гарячої пари називаються термічними, й від дії на шкі­ру і слизові оболонки сильних кислот і лугів, які спри­чинюють не тільки місцеве ураження, а й загальне от­руєння організму, — хімічними.

Важкими є опіки від напалму та інших запалюваль­них речовин. Напалм прилипає до одягу і, продовжуючи горіти, вражає не лише шкіру, а й підшкірну клітковину та м'язи й утворює глибокі опіки.

Залежно від глибини ураження шкіри і тканин тіла розрізняють чотири ступені опіків: легкий (І) — почервоніння шкіри; середньої тяжкості (П) — утворення пухирів; тяжкий (Ш) — змертвіння всієї товщини шкіри; надзвичайно тяжкий (IV) — обвуглювання тканин тіла.

При великих (понад 10—15% поверхні тіла) опіках II—III ступенів виникає важке загальне ураження ор­ганізму — опікова хвороба, яка нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його довготривалість (24—72 години). Опікова хвороба харак­теризується гострою інтоксикацією, порушенням в орга­нізмі водно-сольового обміну. Все це часто призводить до запалення легенів, ураження печінки, нирок, гострих виразок шлунково-кишкового тракту.

При опіках насамперед потрібно погасити одяг, якщо він горить, для чого на ураженого слід накинути пальто, ковдру тощо. Потім необхідно дати потерпілому випити теп­лої підсоленої води. Обпечену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи і залишаючи на місці ті його шматки, що прилипли до тіла. Не можна розрізати або роздушувати пу­хирі, торкатись обпаленої поверхні руками, змазувати її жиром, маззю чи іншими речовинами. На опікову поверхню накладається стерильна пов'язка.

При великих опіках, які займають значну поверхню ті­ла, ураженого слід загорнути в чисте простирадло, вжити всіх необхідних заходів для запобігання шоку і терміново транспортувати його до медичного закладу.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ВІДМОРОЖЕННІ

Відмороження — це ушкодження тканин організму внаслідок дії на них низьких температур. Відмороження можливі навіть за температури вище 0°С, особ­ливо при періодичних відлигах. До відмороження приз­водить мокре і тісне взуття, тривале перебування в неру­хомому стані на холоді і в снігу, під холодним дощем. Найчастіше відморожуються кінцівки, насамперед нижні.

Залежно від глибини ураження тканин тіла розріз­няють чотири ступені відморожень: легкий (І) — набряклість, синюшність; середньої тяжкості (П) — хворобливість шкіри; тяжкий (Ш) — утворення пухирів (заживления без наслідків); надзвичайно тяжкий (TV) — змертвіння м'яких тканин тіла і навіть кісток.

Надаючи першу медичну допомогу, потерпілого кла­дуть у ванну з теплою водою, а коли такої можливості немає, то захищають від холоду на місці: дають йому гарячий чай, каву, а мокрий одяг, мокре взуття заміню­ють сухим. Якщо ще не настали зміни в тканинах (пухи­рі на шкірі, змертвіння), то відморожені місця протира­ють спиртом чи одеколоном й обережно розтирають ват­ним тампоном або вимитими сухими руками до почер­воніння шкіри. Якщо ж зміни вже є, то ушкоджені міс­ця протирають спиртом і накладають стерильну пов'яз­ку. Не рекомендується при відмороженнях будь-якого ступеня розтирати ушкоджені місця шкіри снігом, бо це може погіршити стан потерпілого.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ЕЛЕКТРОТРАВМАХ

Ураження електрострумом виникають у побуті й на виробництві найчастіше через порушення правил корис­тування джерелами електроенергії; іноді трапляються ураження блискавкою. Проходження електричного струму викликає в організмі загальні й локальні зміни. Ураження відбувається тоді, коли людина виявляється увімкненою в електричне коло і струм проходить крізь неї в землю, а також під час дії індукційного струму. Тяжкість ураження залежить від величини струму, віку і стану здоров'я потерпілого. Мають також значення ступінь опірності тканин і навколишнє середовище. Так, електричний струм добре проходить крізь вологі тканини тіла і погано — крізь шкіру долонь і п'ят. Більш виражені зміни відбуваються зі шкірою підвищеної вологості, стомленою і виснаженою.

Постійний струм напругою до 40 В не викликає смертельного ураження. При напрузі 220—880 В вми­рають 20—30%, при 1000 В — 50%. Дія струму напругою 3000 В і більше практично завжди призводить до смерті потерпілого. Змінний струм напругою 127— 220— 380 В і частотою 50 Гц небезпечніший, ніж постійний.