У камері смертників Вавілов пробув у цілому біля року. За цей час арештантів жодного разу не вивели на прогулянку. Їм було заборонено листуватися з рідними, одержувати передачі. Їх не випускали в лазню і навіть не давали мило для умивання в камері. До весни 1942 року стан Вавілова погіршилося, і він важко занедужав цингою. 25-го квітня 1942 року Вавілов пише несамовитий лист Берии, у якому благання про повернення до праці. "Прошу і благаю Вас про зм'якшення моєї долі, про з'ясування моєї подальшої долі, про надання роботи з моєї спеціальності, хоча б у скромнейшем виді .". Вавілов просить також дозволу побачитися з чи родиною хоча б що-небудь довідатися про неї. Але навесні 1942 року у в'язниці розігралася епідемія дизентерії. Занедужав і Вавілов. Але і цей іспит не було для нього останнім. До двох академіків Вавілову і Лупполу, посадили якогось божевільного, котрий, пускаючи в хід куркулі і зуби, віднімав у них ранкову пайку хліба. У цей час у Саратову жила, що оселилася у своєї сестри - учительки, дружина Вавілова, доктор біологічних наук Е. І. Барулина. Але про те, що чоловік її в Саратову, вона не знала. Вавілов теж нічого не знав про дружину. Як не знав і про те, що в травні 1942 року, був обраний членом Лондонського королівського суспільства. Тим часом 13-го червня 1942 року заступник народного комісара внутрішніх справ В. М. Меркулов пише голово військової колегії Верховного суду СРСР Ульріху про Вавілова і Лупполе: "Через те, що зазначені засуджені можуть бути використані на роботах, що мають оборонне значення, НКВД СРСР клопочеться про заміну їм вищої міри покарання висновком у виправно-трудовому таборі НКВД терміном на 20 років кожному". Президія Верховної Ради СРСР швидко прийняв постанову. Легко собі представити, з якою радістю Вавілов писав: "Сьогодення постанова мені оголошено 4-го липня 1942 року". Здавалося, усі буде добре. Вавілова і Луппола з підвалу перевели в загальну камеру на 1-ом поверсі. Незабаром відправили в табір Луппола. Але Вавілов так і не дочекався цього бажаного для нього тепер табору. Він занедужав дизентерією і 24-го січня 1943 року попадає в тюремну лікарню, а через 2 дні його не стало. Перестало битися серце одного з найвидатніших учених світу.
ПОДОРОЖІ:
У свою першу подорож, на Кавказ, М. І. Вавілов відправився влітку 1908 року, ще будучи студентом "Петровки". Разом із групою товаришів - членів кружка аматорів природознавства пройшов караванним шляхом по Північному Кавказу і Закавказзю. З цієї експедиції він привіз свої перші колекції. У 1916 році Вавілов відряджається військовим відомством в Іран для з'ясування причин масового отруєння хлібом у російських військах. Це дало йому можливість почати вивчення вогнищ походження і розмаїтості найважливіших хлібних знаків і інших культурних рослин, що склало основу всієї його наступної діяльності. У тому ж році він проробив сложнейший маршрут з Фергани на Памір. Вже в цій подорожі були виявлені оригінальні форми безлигульних хлібних злаків, що сприяли відкриттю закону гомологічних рядів, і отримані коштовні дані про походження культурного жита.
В роки викладання в Саратову М. І. Вавілов організував вивчення південно-східних губерній Європейської Росії (Астраханської, Царицинськой, Самарской і Саратовской), що послужило основою для опублікування в 1922 році книги "Польові культури Південного-Сходу".
У 1921-1922 р. під час поїздки в Америку Вавілов були обстежені великі зернові райони США і Канаді.
У 1924 р. - експедиція в Афганістан по основних землеробських районах. Результати її дозволили дати не тільки детальну характеристику розмаїтості культурних рослин і особливостей господарства країни, але і її географо-економічний і етнографічний опис. Читаючи зараз цей об'ємистий, більш 500 сторінок, праця з масою фотографій і малюнків, з великими додатками-картами, схемами й описами маршрутів загальною довжиною близько 5 тис. км., сотнями вимірів висот, указівками про чисельність населення, числі будинків, крамниць і т.п., можна тільки здивуватися гігантській роботі, проробленої усього лише двома дослідниками - М. І. Вавілов і Д. Д. Букиничем (частина разом з В. М. Лебедєв). Було зібрано понад 7 тис. зразки насінь і колось культурних рослин, близько 1 тис. аркушів гербарію. У 1925 р. експедиції в Хівинський оазис і інші сільськогосподарські райони Узбекистану.
У 1926 - 1927 р. М. І. Вавілов зробив подорож по країнах Середземномор'я - Алжиру, Тунісу, Марокко, Лівану, Сирії, Палестині, Трансиорданиии, Греції, Італії, островам Сицилія, Сардинія, Крит, Кіпр, Південної Франції, Іспанії, Португалії. По Суецькому каналі і Червоному морі, він приплив у Французьке Сомалі, а відтіля - в Ефіопію (Абіссінію) і Еритрею. І в цій експедиції караванні і піші маршрути склали близько 2 тис. км. Насінний матеріал, зібраний Миколою Івановичем, обчислювався багатьма сотнями посилок, тисячами зразків. На зворотному шляху на Родіну (1927 р.) Вавілов ознайомився з землеробством у гірських районах Вюртемберга (Німеччина), взяв участь у Міжнародному генетичному конгресі в Берліні, виступивши з доповіддю "Про світові географічні центри генів культурних рослин".
У 1929 р. він разом з ботаніком М. Г. Попов зробив подорож у північно-західну частину Китаю - Синьцзян, а потім уже поодинці, у Японію, на острів Тайвань і в Корею. Ціль його - вивчення особливостей сільського господарства.
У 1930 р. М. І. Вавілов робить експедицію в Мексику і ряд країн Центральної АмерикІ. Він об'їжджає всі південні штати США від Каліфорнії до Флориди, перетинає двома маршрутами гірські і рівнинні райони Мексики, Гватемалу.
У 1931 р. М. І. Вавілов побував у Данії і Швеції.
У 1932 - 1933 р., після VI Міжнародного генетичного конгресу в Итаке (США), на якому М. І. Вавілов був обраний віце-президентом, він об'їхав ряд провінцій Канади і потім зробив обстеження землеробських районів більшості країн Центральної і Південної Америки: Сальвадору, Коста-Рики, Нікарагуа, Панами, Перу, Болівії, Чилі, Аргентини, Уругваю, Бразилії, Тринідаду, Куби, Пуерто-Рико. І в цій подорожі дивує інтенсивність роботи Миколи Івановича - знайомство з науковими установами, ботанічними садами, ринками, фермами, збір насінь і плодів, сільськогосподарських культур і інших корисних рослин, лекції і доповіді, інтерв'ю журналістам, пошук, придбання і пересилання наукової літерарури.
У 1934 - 1939 р. щорічними експедиціями були охоплені всі землеробські райони Кавказу і Закавказзя, а в 1940р. М. І. Вавілов очолив велику комплексну експедицію по західних областях Білорусії й УкраїнІ.
У підсумку з 1923 по 1940 р. Вавіловим і іншими співробітниками ВИРа було зроблено 180 експедицій, з них 40 - у 65 закордонних краї. Світова колекція інституту до 1940 р. складалася з 250 тис. зразків, з них 36 тис. зразків пшениці, 10 тис. - кукурудзи, 23 тис. - кормових і т.д.
Що характерно для експедицій М. І. Вавілова і його співробітників? По-перше, чітка цілеспрямованість. Головна задача всіх експедицій Відділу прикладної ботаніки і селекції, а згодом ВИРа - пошук і збір насінь культурних рослин і їхніх диких родичів, з'ясування границь і особливостей землеробства в різних районах Землі, і все це - з метою використання рослинних ресурсів і досвіду світового землеробства для удосконалювання сільського господарства нашої країнІ. Важливо підкреслити, що ці пошуки йшли не в сліпу, як у більшості країн, у тому числі й у США, а спиралися на струнку строгу теорію центрів походження культурних рослин, розроблену М. І. Вавілов. По-друге, експедиції М. І. Вавілова характеризувалися високою ефективністю. Вона порозумівалася як величезною працездатністю Миколи Івановича, так і високою відповідальністю за результати роботі. Його кредо - праця з максимальною віддачею, без знижок на труднощі і хворобі. З мінімальними засобами, з одним-двома супутниками, часто використовуючи тільки особисті знайомства з ученими, скоряючи чиновників і поліцейських природною чарівністю, М. І. Вавілов зібрала у своїх поїздках сам і за допомогою добровільних помічників величезний сортовий насінний матеріал, що збагатив колекції ВИРа.
Завантажити реферат