Державне будівництво на основі рішень І та II Всеукраїнських з'їздів Рад

Постанови І Всеукраїнського з'їзду Рад про створення Радян­ської республіки, що стосувалися проблем України, були, на жаль, сформульовані в демагогічному дусі, навіяному перемогою проле­тарської диктатури.

Щодо відносин з радянською Росією, Всеукраїнський з'їзд Рад вирішив: "Встановити між РобіТничо-Селянським Урядом Російсь­кої Федерації, а також урядами інших частин Росії та Робітничо-Селянським Урядом України повну узгодженість в цілях та діях". З'їзд проголосив Українську республіку федеративною частиною Російської республіки з необмеженими федеративними зв'язками. ЦВК Рад України доручалося "негайно розповсюдити на територію Української республіки всі декрети і розпорядження Робітничо-Се-лянського Уряду Федерації, які мають загальне для всієї Федерації значення", і в першу чергу ленінські декрети. Раднарком РРФСР призначив надзвичайним комісаром в Україні Г.Орджонікідзе, а український радянський уряд своїм представником в Раднаркомі затвердив В.Затонського.

Основним завданням більшовиків тепер стала боротьба проти Центральної Ради, повсюдне встановлення радянської влади на місцях. Це у підсумку мало привести до однопартійної більшовиць­кої державної системи.

У грудні 1917 р. до Харкова прибули загони російських черво-ногвардійців під командуванням комісара по боротьбі з контррево­люцією на Півдні В.Антонова-Овсієнка. Вони включилися у збройну боротьбу проти Центральної Ради. Зокрема, російські війська прийшли на допомогу робітникам Катеринослава, які наприкінці грудня виступили за владу Рад, проти військ Центральної Ради. Загони харківських червоногвардійців і солдат взяли під контроль залізничні шляхи на Дон. На початку 1918 p. вони разом з російсь­кими червоногвардійцями визволили від каледінців більшу частину території Донбасу. Сформований з місцевих робітників 1-й Доне­цький полк Червоної гвардії брав участь в остаточному їх розгромі.

4 січня 1918 p. Народний Секретаріат віддав наказ радянським військам розпочати похід у напрямку Полтава—Київ. У ньому брали участь червоногвардійські загони, сформовані в Україні, а також війська, надіслані Раднаркомом з Росії. Брав участь у боях проти військ Центральної Ради також полк Червоного козацтва, сформова­ний Народним Секретаріатом з солдатів українізованих частин. Його очолив В.Примаков. Головнокомандуючим радянськими військами, які після вступу в Полтаву розгорнули наступ на Київ, Народний Секретаріат призначив Ю.Коцюбинського. Він заступив на цьому посту лівого есера, колишнього полковника царської армії М.Мура-вйова, який дискредитував радянську владу безпідставно жорстокими наказами про масові розстріли "ворогів революції".

Центральній Раді довелося поспіхом формувати нові загони "вільних козаків" і гайдамаків.

У січні 1918 p. радянська влада була встановлена у Вінниці, Олександрівську, Миколаєві, Херсоні, Єлисаветграді, Кам'янець-Подільському, багатьох інших містах і селах, а також у Криму. Вірні Центральній Раді війська не змогли стримати наступ радянських військ. Крім того, в самому Києві почалося збройне повстання. 28 січня 1918 р. в Києві встановилася радянська влада. ЗО січня до міста прибув Народний Секретаріат.

Соціалістична революція набирала жорстоких, трагічних форм громадянської війни. Драматичним виявилася окупація України австро-німецькими військами відповідно до мирного договору Центральної Ради з державами Почетвереного Союзу від 9 лютого 1918 p. Цей договір був помилковою акцією Центральної Ради.

Події революції, громадянської війни та воєнної інтервенції займають чільне місце в історії України. Оцінка їх була неоднозна­чною. І це природно, адже йшлося про долю й саме існування цілих класів, верств населення — мільйонів живих і зведених у могилу людей. Останнім часом вчені піддають науковому, критичному аналізу цю найбільш значущу і водночас трагічну подію XX ст.

II Всеукраїнський з'їзд Рад. Громадянська війна і вступ у середині лютого в Україну австро-німецьких військ поставили пе­ред Ралами ряд складних проблем у сфері державного будівництва. Для зміцнення диктатури пролетаріату потрібно було перш за все посилити представництво найбіднішого селянства у вищих органах державної влади. З цією метою за рішенням І Всеукраїнського з'їзду Рад на 15 січня 1918 р. у Харкові скликався Всеукраїнський з'їзд Рад селянських депутатів. Проте на з'їзд приїхала лише частина (78) делегатів, котрі й утворили Всеукраїнську селянську конференцію, яка розпочала свою роботу 20 січня. У числі делегатів було 44 більшовиків та їх прибічників. Серед інших переважали ліві есери.

Більшовики прагнули ліквідувати політичний плюралізм і встановити в країні диктатуру своєї партії. Конференція у резолю­ціях приєдналася до рішень І Всеукраїнського з'їзду Рад і схвалила політику ЦВК Рад України та Народного Секретаріату. Особливу увагу селянської конференції привернув проект декрету про землю, схвалений в основних положеннях. Закінчуючи свою роботу, кон­ференція обрала членами ЦВК 20 представників селян, як це було вирішено І Всеукраїнським з'їздом Рад. Конференція висловилася за скликання найближчим часом II Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів.

Окупація України австро-німецькими військами вимагала те­рмінового скликання II Всеукраїнського з'їзду Рад для об'єднання сил проти інтервенції. З'їзд збільшив в усіх, у тому числі й вищих органах радянської влади, представництво селянської бідноти. У повідомленні від 9 березня Президія ЦВК Рад України підкреслила особливу важливість представництва волосних Рад в органах влади.

Проте не тільки активізації селянської бідноти чекали від з'їзду. Він мав відповісти на ряд пекучих проблем міжнародного і внутріполітичного характеру: про позицію уряду радянської респу­бліки до Брестського миру і його наслідків для України та її відносин з радянською Росією; про конкретизацію і здійснення декрету про землю; про подолання величезних труднощів господа­рського будівництва; про поповнення і остаточне оформлення ви­щих органів радянської влади, визначення їх компетенції.

В порядок денний з'їзду були включені такі питання: 1) полі­тичний момент; 2) організація збройних сил; 3) Україна і Федера­ція; 4) земельне питання; 5) фінанси; 6) доповідь Народного Сек­ретаріату і ЦВК; 7) організаційні питання і вибори.

На з'їзд прибули 964 делегата, з них — 428 більшовиків, 414 лівих есерів, 90 безпартійних. Серед інших 32 делегати складали меншовики, праві есери, українські соціал-демократи тощо. Нап­рикінці роботи з'їзду число його учасників перевищило 1200 чол. На з'їзді були присутніми навіть представники деяких губерній України, захоплених австро-німецькими окупантами.

З'їзд став ареною боротьби більшовиків і лівих есерів з питан­ня про ставлення до Брестського миру. Ліві есери намагалися включити до резолюції з'їзду схвалення тактики зриву Брестського миру. Проте з'їзд підтримав підписаний Росією мирний договір в Бресті, заявивши в резолюції, що, не дивлячись на надзвичайно складне становище, в яке ставить Українську радянську республіку підписання Брестського договору, трудящі, "щоб зберегти можли­вість вільно розвивати завоювання соціалістичної революції, готові підписати навіть такі важкі умови". Отже, Всеукраїнський з'їзд підтримав оголошену 16 березня 1918 р. на Всеросійському надзви­чайному з'їзді Рад декларацію ЦВК Рад України і делегатів від радянських організацій, в якій ратифікація мирного договору виз­навалася необхідною для "закріплення соціальних завоювань Жов­тневої революції і збереження Радянської влади, як вогнища рево­люції всесвітньої". Взагалі утопічна ідея всесвітньої революції што­вхала більшовиків до прийняття ряду трагічних для народу рішень.