Державне будівництво на основі рішень І та II Всеукраїнських з'їздів Рад

З урахуванням умов Брестського договору на з'їзді були прий­няті постанови про державний устрій України, яка проголошувала­ся самостійною, незалежною від РСФРР республікою. Робляться також спроби до подолання невиправданих децентралістських тен­денцій у визначенні державного устрою, які у перші місяці радян­ської влади набули поширення як в Україні, так і в радянській Росії. Ці тенденції виникли на грунті породженої царизмом недові­ри до політичної централізації. Їх посилювали ліві есери, "ліві" комуністи та анархісти, які виступали проти прагнення більшовиків закріпити свою владу на всій території України. Децентралізовані тенденції мали свій прояв у місництві та обласництві. Окремі міста і повіти проголошували себе "республіками", а' місцеві Ради — "Радами народних комісарів" (Одеса). Виникла "Миколаївська по­вітова соціалістична трудова комуна", яку очолила "повітова Рада народних комісарів". "Раднаркоми" були створені в Луганську і Старобільську. Дружківська Рада відмовилася підпорядковуватися Бахмуцькій повітовій Раді, оскільки це, на її думку, суперечило декрету Раднаркому про повноту влади Рад на місцях.

Обласний виконавчий комітет Рад Донкривбасу у листопаді 1917 p. навіть поставив питання про включення Донкривбасу разом з Харковом до складу радянської Росії як адміністративне самоврядної області. Від цього наміру він не відмовлявся до III з'їзду Рад Донецько-криворізької республіки, який об'єднався з делегатами І Всеукраїнського з'їзду Рад, щоб взяти участь у створенні Українсь­кої радянської республіки.

З питання про землю II Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв "Тимчасове положення про соціалізацію землі", яке відтворювало з незначними змінами ухвалений 27 січня 1918 p. Всеросійським ЦВК "Закон про соціалізацію землі", і доручив ЦВК Рад України розробити та оприлюднити декрети про 8-годинний робочий день і робітничий контроль, а також маніфест "До українського народу" та відозву до австро-німецьких солдатів окупаційних військ. З'їзд обрав новий склад ЦВК Рад України.

ВУЦВК і Народний Секретаріат. Діяльність ЦВК Рад України здійснювалася у важких умовах. Він, як і Народний Секретаріат, переїхав з Харкова до Києва, а згодом, у зв'язку з австро-німсцькою інтервенцією, був змушений перебратися до Полтави, потім до Катеринослава і нарешті — до Таганрога. При евакуації багатьох членів ЦВК залишили на місцях для підпільної роботи. Щоб збере­гти працездатність ЦВК, довелося поповнити його склад, не чека­ючи II Всеукраїнського з'їзду Рад. У лютому 1918 р. ЦВК включив до свого складу 8 представників селянської бідноти, обраних Кате­ринославським губернським селянським з'їздом, а у першій поло­вині березня — 10 представників виконкому Київської Ради, 5 — від Полтавської міськради та 14 — від Полтавського губвиконкому.

II Всеукраїнський з'їзд Рад, погодившись з доцільністю роз­ширення складу ЦВК, визначив, що він має складатися з 102 членів. Далі з'їзд дозволив партійним фракціям самим визначити персональний склад їх фракцій в ЦВК, надавши партії більшовиків 47 місць, українським і російським лівим есерам — 49 місць, лівим українським соціал-демократам — 5 місць і 1 місце ППС ("лівиці"). Політичні партії мали можливість відкликати і заміняти своїх пре­дставників в ЦВК. Головою ЦВК Рад України був обраний більшо­вик В.Затокський. У політичній обстановці, що склалася на той час, більшовики були вимушені миритися з політичним плюраліз­мом.

Відомостей про внутрішню структуру і організацію роботи ЦВК Рад України збереглося мало. Спочатку тут були такі відділи:

агітаційний, зв'язку і технічний, господарський. Пізніше — війсь­ковий відділ. Функції Президії ЦВК спочатку обмежувалися орга­нізацією роботи його пленуму. У складі Президії до II Всеукраїнсь­кого з'їзду Рад було 4 більшовики та 1 лівий український соціал-де­мократ, він же — і голова ЦВК. У ЦВК першого складу навіть після поповнення його Всеукраїнською селянською конференцією ліві есери були у меншості. У Президії ЦВК, обраній П Всеукраїнським з'їздом Рад, де змінилося співвідношення партійних сил на з'їзді і у ЦВК, було 3 більшовики, 4 лівих есери і 1 лівий український соціал-демократ.

Вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади радянської України був її уряд — Народний Секретаріат, який формувався ЦВК. За прикладом Раднаркому Росії Народному Сек­ретаріату були надані також законодавчі повноваження. Проводи­лася, як показала історія, хибна лінія на відмову від розподілу гілок державної влади. Центральними органами управління окремими галузями державної діяльності були народні секретарства, які очо­лювалися членами ЦВК — народними секретарями.

У повідомленні від 17 грудня 1917 p. про перші рішення ЦВК зазначалося, що створені такі народні секретарства: внутрішніх справ, військових справ, праці, торгівлі та промисловості, фінансів, продовольства, землеробства, міжнаціональних справ, народної ос­віти, пошт і телеграфів, шляхів сполучення, судових справ, а також управління справами Народного Секретаріату. Народним секрета­рем у справах торгівлі та промисловості був призначений Ф.Серге­ев, внутрішніх справ — Є.Бош, освіти — В.Затонський, у справах праці — М.Скрипник, військових справ — Ю.Коцюбинський, між­національних справ і одночасно шляхів сполучення — С.Бакинсь­кий, продовольчих справ — Е.Лугановський. Усі народні секретарі були членами РСДРП(б). Тільки народне секретарство землеробст­ва було доручене лівому есеру Е.Терлецькому.

Народне секретарство міжнаціональних справ одночасно було органом національної політики більшовицької партії у межах Укра­їни та за її кордонами. У січні воно створило комісаріат у справах польської нації. Ним же у лютому було поставлено перед Раднар-комом РСФРР питання про призначення в Україну уповноважено­го наркомату закордонних справ РСФРР. У березні, коли це секре­тарство тимчасово очолив В.Затонський, воно вже називалося сек­ретарством іноземних справ. Це уточнення пов'язують з участю представників радянської України в укладенні'Брестського миру. 4 березня 1918 p. головою Народного Секретаріату був призначе­ний М.Скрипник.

Складне завдання створення центрального державного апара­ту Народний Секретаріат вирішував шляхом використання апарату місцевих Рад. Наприклад, функції республіканського продовольчого комітету покладалися на Харківський губпродком, комісаріат у справах польської нації був організований на базі відповідного Харківського губернського комісаріату. У зв'язку з тим, що секре-тарствам в умовах війни часто доводилося змінювати своє місцепе­ребування, більшість з них навіть не мала можливості розгорнути свій апарат.

Компетенцію Народного Секретаріату не було законодавче визначено. Своє керівництво він здійснював як через місцеві Ради та їх відділи, так і через призначених ним комісарів. Були призна­чені політичний представник Народного Секретаріату при армії та комісари в усі війська. Комісарів на місця по окремих галузях управління призначало відповідне секретарство. У великих центрах були створені представництва як відділів ЦВК, так і секретарств. У Харкові після переїзду уряду до Києва залишилися представник військового відділу ЦВК та представник секретарства з судових справ. Формувалася система особливо уповноважених на місцях.