Держава скіфів

У скіфів було, за даними Геродота, багато жерців, котрі являли собою відособлену соціальну групу, окремі категорії якої займали досить високе становище.

Найбільш численну верству скіфського суспільства складали вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили да­нину, виконували різні повинності. У важкому становищі були скіфи-орачі, які опинились у данницькій залежності від степових кочівників.

У Скіфському царстві з центром у Криму основну масу місь­кого населення тановили вільні ремісники і торговці.

Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів — військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоча кількість рабів у скіфів була досить значною. Як правило, вони використовувалися у домашньо­му господарстві, для охорони худоби та ін. Часто вони виступали як товар у торгівлі з грецькими містами.

Наочне уявлення про соціальне розшарування і класову струк­туру суспільства скіфів дають розкопки поховань, особливо гранді­озних курганів скіфської знаті, що відомі в літературі під назвою "царські". У таких курганах археологи виявили кераміку, багату зброю та ін. Різкий контраст з "царськими" курганами складають поховання простих скіфів під невисокими земляними насипами із скромним набором речей або взагалі без інвентаря.

Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласни­цького типу. За формою правління це була одна з різновидів рабовласницької монархії.

Главою Скіфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді випадків правитель сам виконував обов'язки жерця. Цар також здійснював судові функції.

Влада царя була великою. У проведенні внутрішньої політики він нічим не був зв'язаний. Відомо, що Атей вирішував багато різних важливих питань, карбував свою монету. Владними правите­лями Скіфського царства з центром у Криму уIII—II ст. до н.е. були Скілур і його син Палак, а в II ст. до н.е. — Фарзой і Інесмей, які зосереджували у своїх руках зовнішню торгівлю хлібом. Самос­тійно здійснювалась скіфськими правителями і зовнішня політика. Так, дипломатичні переговори Атея з македонським царем Філіп-пом II свідчили про те, що скіфський цар відчував себе не менш могутнім і сильним, ніж македонський правитель.

Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з різноманітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот.

Як свідчать розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похоронних спорудах. Поруч з царем поміщали вбитих жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфсько­му поховання царя розташовувалося у кам'яному мавзолеї, поряд з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней.

Навколо скіфського царя утворювався апарат державного уп­равління. Як і у багатьох інших народів, він складався з найближчих родичів правителя та його особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н.е. — 23 р. н.е.), у II ст. до н.е. скіфи у Криму знаходилися ''під владою Скілура і його синів з Палаком на чолі". А синів у Скілура було, за одними даними, шістдесят, за іншими — вісімдесят, що забезпе­чувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль військової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові помічники правителя входили до складу царської ради.

Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію. Її пережитки ще тривалий час дава­лись взнаки, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді. Державна структура скіфів значною мірою відрізнялася від розвинутих рабовласницьких або феодальних дер­жав, а, проте, за своїми функціями — підтримання відносин земле-власності й панування, зміцнення верховної влади, накопичення в руках верхівки величезних багатств — вона була вже політичною організацією. Тому можна твердити: перші паростки державності на території сучасної України з'явилися саме у скіфські часи.

Основним джерелом права у скіфів був звичай, перетворений згідно з інтересами правлячої верхівки на звичаєве право. Скіфи, за Геродотом, уникали запозичення чужоземних звичаїв не тільки від інших народів й особливо від елеїнів. Скіфська культура протягом усієї історії залишалася безписемною, тому і фіксація норм звичає­вого права не могла бути здійснена. Поряд із звичаєм досить рано з'являється й інше джерело права — правила, встановлені царською владою. На великій території Скіфської держави збе­реглися групи населення, які жили за своїми законами. Зберегли, наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у Криму, неври, що жили на південь від Прип'яті.

Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, візки з пересувними жителями, домашні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів стано­вили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на землю належала царю, який встановлював порядок користуван­ня пасовищами і землями.

Зобов'язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі-продажу та ін. Звичайно договори у скіфів скрі­плювали клятвою, як це робилося, наприклад, при укладенні дого­вору знаменитого скіфського побратимства. Правова регламента­ція зачіпала й данницькі відносини. На практиці відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувалися грабуванням майна, крадіжкою худоби, захоп­ленням полонених з наступним перетворенням їх у рабів.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Відлік родоводу провадився по чоловічій лінії. У сім'ї панував чоловік, практикувалося багатоженство. Старша жінка займала привілейоване становище.