Визначення і система принципів трудового права

Залежно від того, в одній, декількох чи всіх галузях пра­ва діють відповідні принципи, їх можна розділити на ос­новні (загальні), міжгалузеві й галузеві.

У трудовому праві, як і в будь-якій іншій галузі права, міжгалузеві принципи діють, виявляються не цілком, а лише стосовно особливостей, врегульованих нормами трудового права суспільних відносин. Наприклад, міжгалузевий прин­цип охорони власності виявляється через встановлення обо­в'язку працівника дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст. 139 КЗпП України), а також матеріальної відповідальності працівника за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок по­рушення покладених на нього трудових обов'язків (ст. 130 КЗпП України).

Галузеві принципи трудового права виражають загальні сутнісні властивості норм тільки даної галузі права. Таких принципів більшість, вони конкретизуються і виявляються в окремих інститутах і нормах залежно від їх змісту і цільо­вої спрямованості.

В літературі сучасні принципи трудового права поділя­ються на чотири групи:

1) такі, що виражають політику держави в галузі право­вого регулювання ринку праці й ефективної зайнятості;

2) що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці працівників;

3) визначають правове регулювання застосування праці працівників;

4) що відображають головні напрями правової політи­ки в галузі охорони здоров'я і захисту трудових прав працівників (Трудове право: Учебник / Отв. ред. проф. О.В. Смир­нов. - М.: "Статус ЛТД+", 1996. - С. 23-24).

Виходячи з класифікації суспільних відносин, які є пред­метом сучасного трудового права України, на нашу думку, принципи трудового права можна поділити на 2 види: прин­ципи трудового регулювання індивідуальних трудових відно­син і принципи правового регулювання колективних трудо­вих відносин.

Основні принципи трудового права закріплено в Консти­туції України й інших найважливіших законодавчих актах.

Одним з них, проголошеним у Конституції України, є прин­цип верховенства права. Цей принцип виступає загальним для всіх галузей права і є головним орієнтиром у законо­творчій і правозастосовчій діяльності.

У ст. 43 Конституції України закріплений принцип свобо­ди праці: "Кожен має право на працю, що включає можли­вість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується". У цій же статті говориться про заборону використання примусової праці: "Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєн­ний і про надзвичайний стан".

Сучасний розвиток цивілізації на одне з перших місць висуває ідею всесвітнього захисту прав людини в сфері засто­сування праці. Цей постулат, що закріплений у загальнови­знаних міжнародних актах, вимагає перегляду традиційних підходів і оцінок. Зокрема, слід констатувати, що принципи свободи і рівності праці в умовах кризового стану економі­ки України носять багато в чому декларативний характер. Зростаючий рівень безробіття, фактичне закриття багатьох підприємств, скорочення витрат з держбюджету на такі жит­тєво важливі сфери, як охорона здоров'я, соціальне забезпе­чення, мізерні розміри допомоги по безробіттю, — все це зводить нанівець проголошення таких принципів. Недостат­ньо проголосити принцип, необхідно узгодити його реалізацію в цілому комплексі заходів щодо його забезпечення.

Неодноразово підкреслювався такий принцип, як рівність сторін трудового договору. Цей принцип, запозичений з цивілістичної концепції договору, фактично не відповідає реаль­ним суспільним відносинам. Потрібно ясно й однозначно визнати, що працівник і роботодавець не є рівними суб'єкта­ми. Працівник завжди є слабшою стороною, особливо тепер, в умовах кризи, і необхідна ціла система правових заходів щодо його захисту. Ці суб'єкти не рівні не лише в процесі трудових відносин, що визнавалося вченими, а й на стадії укладання трудового договору. Спад виробництва тільки загострив цю проблему. Не зайвим буде ознайомитися з оцін­кою цього питання на міжнародному рівні. У доповіді Гене­рального директора Міжнародного Бюро Праці підкреслюва­лося наступне: "Основна мета розвитку трудового законо­давства і системи трудових відносин протягом багатьох де­сятиріч полягала в тому, щоб покінчити з фікцією цивільно­го права XIX сторіччя, яка проголошувала, що сторони інди­відуального договору найму мають рівну силу, і тому вони повинні цілком самостійно визначати свої взаємовідноси­ни" (див. Меняющийся мир труда: главные проблемы буду­щего: Доклад Генерального директора МБТ на 72-й сессии MOT. - Женева, 1986. - С. 56).

Важливим для трудового права є конституційний прин­цип збереження існуючих прав і свобод (статті 22, 157 Кон­ституції). Цей принцип повинен бути обов'язково закріпле­ний в новому Трудовому кодексі. Адже насправді в сучасних умовах постійно відбувається протилежне. Постановами уря­ду, навіть інструкціями центральних органів виконавчої влади, передбачається звуження існуючих трудових прав. Наприк­лад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 серпня 1996 p. №1033 "Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення соціальних виплат населенню" на період погашення заборгованості по заробітній платі праців­никам бюджетних установ доплата за суміщення професій (посад), виконання обов'язків тимчасово відсутніх праців­ників виплачується в розмірі до 30% посадового окладу пра­цівника, який виконує обов'язки тимчасово відсутнього пра­цівника; обмежується тривалість робочого часу на роботі за сумісництвом — не більш 4 годин у день. Однак ці обмежен­ня протирічать чинному законодавству. Постановою Кабіне­ту Міністрів України від 8 лютого 1999 p. №175 продовжена дія абзацу другого п. 2 та пунктів 5 і 8 постанови №1033 до 1 січня 2000 p. (Праця і зарплата. - 1999. - №4. - Лютий).

Ряд важливих принципів закріплено в Кодексі законів про працю України. Між тим у цей час не всі принципи трудового права отримали текстуальне формулювання в Конституції та інших нормативно-правових актах про працю.

У чинному КЗпП немає окремої статті, що встановлює основні принципи регулювання трудових відносин. Цей не­долік слід усунути в новому Трудовому кодексі. До основ­них принципів потрібно віднести наступні принципи: сво­бода праці; забезпечення права кожного вільно розпоряджа­тися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності та професію; заборона примусової праці й дискримінації в сфері трудових відносин; забезпечення права на охорону здоров'я у процесі праці, на умови, що відповідають вимогам безпеки і гігієни; забезпечення права на винагороду за працю без будь-якої дискримінації і не нижче заробітної плати, визна­ченої законом; захист трудових прав працівників.

На нашу думку, необхідно назвати і такий принцип як недопущення погіршення становища працівника порівняно з рівнем, передбаченим законодавством. У зарубіжному трудо­вому праві цей принцип "in favorein" (сприяння) є загаль­новизнаним і застосовується не лише до співвідношення до­говорів про працю із законодавством. Він має універсальне значення, торкається будь-якого нижчестоячого нормативно­го акта, який може тільки поліпшувати становище праців­ника порівняно з нормативними актами більш високого рівня. Такий принцип є і в законодавстві про працю України (статті 9,9-1 КЗіїП). Принцип, згідно з яким договори про працю не можуть погіршувати положення працівників порівняно із законодавством України, — це основний принцип, що має універсальний характер.