План
Вступ.
1. Правова суть інституту по визнанню громадян безвісно відсутніми і оголошення їх померлими.
а) визнання громадянина безвісно відсутнім
б) оголошення громадянина померлим.
Розділ 2. Правові наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим.
3. Юридичні наслідки явки громадянина, визнаного безвісно відсутнім і оголошеного померлим.
Висновки
Література
Вступ
В Конституції України закріплено право громадян на судовий захист від посягань на життя і здоров’я, майно і особисту свободу, честь та гідність. Забезпечення здійснення конституційних прав громадян України - одне з важливих завдань української держави. Піднесення суб’єктивних прав громадян в ранг конституційного права обумовлює велике теоретичне і практичне значення дослідження питань, цивільного права. Специфічними засобами захисту суб’єктивних прав є цивільні справи по визнанню громадян безвісно відсутніми і оголошення їх померлими. Міжгалузева приналежність даного інститу пояснюється тим, що його норми знаходяться як в матеріальному (статті 18-22 ЦК України) так і процесуальному праві (статті 261-265 ЦПК України).
Тривала невизначеність місцеперебування одного з суб’єктів цивільних правовідносин створює труднощі для захисту своїх прав інших учасників цих правовідносин або їх реалізацію, або виконання обов’язків.
Метою даної роботи є аналіз чинного законодавства, що регулює інститути безвісної відсутності та оголошення громадянина померлим. Для досягнення поставленої мети, необхідно розкрити наступні питання: правова суть інституту по визнанню громадян безвісно відсутніми і оголошення їх померлими; правові наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим; юридичні наслідки явки громадянина, визнаного безвісно відсутнім і оголошеного померлим.
Розділ 1. Правова суть інституту по визнанню громадян безвісно відсутніми і оголошення їх померлими.
В житті можливі випадки, коли громадянин тривалий час відсутній в місці постійного проживання. Він не повідомляє про себе, а заходи по встановленню цих відомостей не дають позитивних результатів. Виникає невизначеність у правовідносинах за участю відсутнього. Наприклад, тривала невизначеність місця перебування батьків є перешкодою для інших осіб усиновити дитину безвісно відсутніх батьків; безвісна відсутність одного з подружжя є для іншого перешкодою для розриву шлюбу і вступу в новий тощо. Якщо він живий, а відсутність сталася з незалежних від нього причин, необхідно вжити заходів по збереженню його майна, задоволенню вимоги його кредиторів тощо. В разі смерті відсутнього правововідносини з його участю повинні припинити свою дію. Його майно за правом спадкоємності переходить до спадкоємців. Заінтересовані особи в праві заявити вимоги про це.
Зазначені дії можна вчинити за допомогою двох цивільноправових інститутів: "Визнання громадянина безвісно відсутнім" і "Оголошення громадянина померлим" (статті 18-22 ЦК України).
а) визнання громадянина безвісно відсутнім.
Інститут безвісної відсутності покликаний ліквідувати невизначеність яка пов’язана з віідсутністю одного з суб’єктів цивільних правовідносин, і специфічними засобами забезпечити безпосередньо захист охоронюваних законом інтересів громадян і організацій і опосередковано- суб’єктивних прав громадян і організацій, що перебувають в правовідносинах з безвісно відсутньою особою.
Відповідно до статті 18 ЦК України громадянин може бути визнаний безвісно відсутнім за умов:
a) протягом року громадянин відсутній в місці його постійного проживання;
b) протягом того ж року в місці його постійного проживання не має відомостей про місце його перебування;
c) невідомість місця перебування не можна усунути за допомогою відповідних заходів.
Перебіг річного строку починається з дня одержання відомостей про відсутнього. Якщо неможливо встановити цей день початком береться перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані останні відомості. Коли ж неможливо встановити місяць в якому були одержані останні відомості про відсутнього, перебіг річного строку починається з першого січня наступного року.
Визнання громадянина безвісно відсутнім здійснюється в судовому порядку. Порядок визнання громадянина безвісно відсутнім визначається главою 35 Цивільного процесуального кодексу України. Справи про це розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання заявника (ст. 261 ЦПК України). Суддя вживає заходів для встановлення відомостей про відсутнього: виявлення родичів, співробітників, знайомих; надсилання запитів до відповідних організацій за останнім місцем проживання (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ, виконкоми тощо). Суд постановляє рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім або про відмову в задоволенні заяви про це.
Якщо з’явиться громадянин, визнаний безвісно відсутнім, або буде виявлено його місце перебування, районний (міський) суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання і скасовує своє попереднє рішення (ст. 20. ЦК України).
Одним з питань, які викликають деякі ускладнення на практиці, є питання визначення і фактичного встановлення обставин безвісної відсутності. До них у відповідності з законом відносяться крім перерахованих вище обставин, ще й відсутність в суду передбачень про про умисне приховування особою свого місце перебування[1]. Саме ці обставини належить вияснити суду для визнання громадянина безвісно відсутнім. Поряд з цим вагомого уточнення вимагає стаття 18 ЦК України. Так, громадянин може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім. Отже це положення закону має диспозитивний характер і це означає, що суд за любих обставин повинен встановити всі умови вказані у статті, і визнавати громадянина безвісно відсутнім. Якщо у суда є дані, що особа умисно приховує місце свого перебування з метою ухилення від сплати аліментів, ухилення від кримінальної відповідальності чи іншої відповідальності суд не повинен визнавати такого громадянина безвісно відсутнім.
Таким чином, що фактичний склад безвісної відсутності повинен включати такі обставини, при наявності яких суд може визнати громадянина безвісно відсутнім:
a) відсутність протягом року, що передував зверненню в суд, відомостей про громадянина по місцю постійного проживання, а також приблизного місцезнаходження громадянина;
b)неможливість для суду і всіх зацікавлених осіб всіма законними засобами отримати відомості про відсутнього громадянина;
c) відсутність даних про те, що особа умисно приховує своє місце перебування;
d)наявність у позивача цивільно-правової мети, яка може бути досягнута шляхом судового визнання громадянина безвісно відсутнім. Реальність цієї мети повинна підтверджуватись існуючими між позивачем і безвісно відсутнім громадянином цивільно-правових відносин (що виникли до моменту безвісної відсутності) і об’єктивної необхідності ліквідації перешкод для реалізації прав або виконання юридичних обов’язків шляхом визнання громадянина безвісно відсутнім.
Завантажити реферат