Трудові колективи та їх правовий статус

Повноваження трудових колективів регулюються глава­ми II "Колективний договір", XVI-A "Трудовий колектив", статтями 52, 140, 142, 152, 153, 223, 252 КЗпП України, розді­лом IV "Управління підприємством і самоврядування тру­дового колективу" Закону України "Про підприємства в Україні", законами України "Про охорону праці", "Про колективні договори і угоди", "Про порядок вирішення ко­лективних трудових спорів (конфліктів)", "Про приватиза­цію державного майна" від19 лютого 1997 р. №90/97-ВР, "Про оренду державного і комунального майна". До прий­няття Закону України "Про трудові колективи" діє Закон СРСР від 17 червня 1983 р. "Про трудові колективи і підви­щення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, орга­нізаціями".

У відповідності до ст. 252-1 КЗпП України і п. 1 ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні" трудовий колектив підприємства утворюють всі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регу­люють трудові відносини працівника з підприємством. Заслу­говує підтримки норма проекту Закону України "Про трудові колективи", яка передбачає участь у реалізації повнова­жень трудового колективу колишніх працівників підприєм­ства, які вийшли на пенсію, звільнених у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням, за станом здоров'я.

Напередодні прийняття Закону України "Про трудові колективи" і нового Трудового кодексу всі питання право­вого регулювання діяльності трудових колективів потребу­ють переоцінки у напрямку орієнтації їх на ринкові відно­сини і демократичні принципи. З таких позицій потрібно розглядати не тільки конкретні повноваження трудового колективу, його права й обов'язки, а насамперед саме поняття трудового колективу.

Очевидно, в основу конкретних пропозицій необхідно покласти об'єктивні суспільні інтереси роботодавця і най­маних працівників. У процесі виробництва можна виділити дві групи таких інтересів: спільні (співпадаючі) і проти­лежні. Трудовий колектив має спільні, співпадаючі інтереси з власником (роботодавцем) у стратегічному питанні про отримання якомога більшого прибутку, в ефективній органі­зації виробництва, у доборі кваліфікованих і сумлінних кадрів, у забезпеченні внутрішнього трудового розпорядку, трудо­вої дисципліни, дотриманні техніки безпеки, охорони праці. Протилежні інтереси лежать в основі розподілу прибутку, оплати праці, відрахувань з прибутку на заходи щодо впро­вадження нових захисних технічних засобів, безпеки праці, нешкідливих і безпечних технологій; фінансування з при­бутку заходів щодо соціально-побутового обслуговування працівників, надання додаткових трудових пільг. Зона не­співпадання соціальних інтересів досить велика, і традиційно в суспільній свідомості і в правовому регулюванні ці суб'єк­ти знаходяться по різні боки соціальних "барикад". Отже, з наведеного досить явно видно, що поняття "трудовий колек­тив" має охоплювати тільки найманих працівників, котрі працюють за трудовим договором. Причому йдеться про пра­цівників, котрі тривалий час працюють на підприємстві, оскіль­ки угоди, які приймаються за участю трудового колективу, як правило, мають довготривалий характер. З огляду на це осо­би, які виконують для підприємства разові роботи за цивіль­но-правовими договорами, до складу трудового колективу не повинні включатися.

Виходячи ж з наведеного вище законодавчого визначен­ня, у трудовий колектив включаються всі працюючі на підприємстві, а також і працюючі власники, трудові відносини яких виникають із членства і мають настільки суттєву спе­цифіку, що виходять за рамки трудового права (обгрунту­вання цього положення викладено у главі 1 даного підруч­ника). Очевидно, неможливо в такому варіанті забезпечити належне укладення колективного договору, бо змішування сторін приводить у непридатність сам принцип соціального партнерства і перетворює таку угоду в декларацію.

Закон України "Про підприємства в Україні" встанов­лює два види трудових колективів залежно від форми влас­ності, на якій засновано підприємство: трудовий колектив з правом найму робочої сили (тобто трудовий колектив пра­цюючих власників); трудовий колектив державного та іншо­го підприємства, в якому частка держави або місцевої ради становить у вартості майна більш як 50%. У зв'язку з цим розрізняють і повноваження цих видів трудових колективів.

У відповідності до ст. 15 Закону України "Про підприєм­ства в Україні" трудовий колектив з правом найму робочої сили:

— розглядає і затверджує проект колективного договору;

— розглядає і вирішує згідно з статутом підприємства питання самоврядування трудового колективу;

— визначає і затверджує перелік і порядок надання пра­цівникам підприємства соціальних пільг;

— бере участь у матеріальному і моральному стимулю­ванні продуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціо­налізаторську діяльність, порушує клопотання про представ­лення працівників до державних нагород.

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої ради у вартості майна становить більш як 50%:

— разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств;

— приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.

З такою моделлю погодитися не можна. У першому ви­падку мова йде про колективного власника, і вся перерахо­вана регламентація його прав охоплюється повноваження­ми працюючих власників самостійно вирішувати питання організації, управління працею, надання самим собі пільг. Очевидно, такий колектив може і повинен врегулювати питання встановлення колективних умов праці в локальному нормативно-правовому акті. Але цей акт ніяк не може бути визнаний колективним договором у тому значенні, яке випли­ває із законодавства. Тут також має місце договірне регулю­вання праці, але співвласники домовляються між собою, бо в одній особі суміщають і власників, і працівників, їхня пра­ця не може бути визнана залежною, найманою. Це праця самостійна, "на себе" і " для себе".

Що ж до другого виду трудового колективу державного або комунального підприємства, то не можна погодитися з обмеженням його прав, оскільки найбільш значні повнова­ження — розглядати з власником зміни і доповнення до статуту підприємства, спільно з власником підприємства ви­значати умови найму керівника, брати участь у розв'язанні питань про виділення зі складу підприємства одного або де­кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства — припинено Декретом Кабінету Міністрів України №8-92 від 15 грудня 1992 p. Позбавлення трудового колективу істотних прав служить ще одним засобом посилен­ня правового становища роботодавця, неконтрольованості його управлінських рішень, виключає право трудового колективу брати участь у розподілі прибутку, оскільки ці питання пе­редбачаються саме у статуті підприємства, який згідно з чин­ним законодавством затверджується власником підприємства. І хоча для державних підприємств статут затверджується власником майна за участю трудового колективу (ст. 9 Закону України "Про підприємства"), у багатьох випадках під­приємство створюється, а працівники ще не найняті і ніяким чином не можуть впливати на положення статуту підприєм­ства. У таких умовах виділення коштів з прибутку на соціальні потреби носить характер добродійності з боку власника, що в корені неправильно, суперечить принципам соціального партнерства і принижує людську гідність працівників.