У Греції особи, які не є ненаркоманами та придбали наркотики виключно для особистого застосування, або ті, хто незаконно використовує наркотики, піддаються тюремному ув’язненню від 2-х до 5-ти років. Наркомани, які скоїли таке саме діяння, не підпадають під покарання, але є суб’єктами примусового лікування у спеціалізованій медичній установі. Закон Італії також проводить межу між придбанням для особистого споживання і придбанням для третіх осіб: у першому випадку передбачено адміністративні заходи з метою заохочення до лікування, у другому – кримінальне покарання.
Деякі країни диференціюють відповідальність залежно від того, стосовно якого наркотичного засобу скоєно діяння. У цьому плані особливо виділено гашиш: діяння з ним караються менш суворо в Ірландії, Нідерландах, Італії, Іспанії. У законодавстві Бельгії, Данії, Франції, Німеччини, Греції, Люксембургу, Португалії не існує відмінностей між наркотиками. У Великобританії наркотики розділено на три рівні за ступенем небезпеки, і залежно від його рівня визначається покарання [5]. Найбільш небезпечними і розповсюдженими видами злочинів відповідно до законодавств різних країн Європи і США визначаються такі:
нелегальне виробництво наркотиків;
нелегальний обіг наркотиків (експорт, імпорт, доставка, контрабанда);
зберігання наркотичних засобів (володіння ними);
порушення повноважень, які надано владою у галузі виробництва та обігу наркотиків у країні;
повідомлення неправдивої інформації стосовно обігу наркотиків у країні.
Останнім часом набувають розповсюдження кримінально-правові заборони, спрямовані на припинення “відмивання” грошей, здобутих злочинним шляхом.
Суворість санкцій за злочини з наркотиками є різною. Так, у Великобританії строк позбавлення волі, що призначається за виробництво наркотиків, коливається у межах від 5 до 14 років, у США – від 1 до 15 років; у Німеччині верхня межа позбавлення волі за цей самий злочин – 4 роки, а за альтернативу передбачено штраф [6].
Проте, найбільш суворі покарання передбачено за виробництво наркотиків, їх вивезення та ввезення без належного дозволу влади і незаконну торгівлю. Ведучи розмову про обіг наркотиків, законодавство різних країн, звичайно, використовує широке поняття, тобто, не тільки незаконну торгівлю, але і будь-яке надання наркотиків іншій особі, включаючи дарування, а також накопичення наркотиків з метою їх подальшого розповсюдження. Як правило, серед обставин, що обтяжують відповідальність, враховуються діяльність у злочинних організаціях, рецидив злочину, надання наркотиків неповнолітнім.
У кримінальних законодавствах країн Західної Європи існує система заохочення до лікування правопорушників-наркоманів, яким як альтернатива кримінальному покаранню може бути призначене лікування. Такий порядок є чинним в Данії, Іспанії. Але досить часто, наприклад, у Бельгії, Греції, Ірландії, Люксембурзі, Португалії, Великобританії, Нідерландах, лікування застосовується як альтернатива по відношенню до реального виконання покарання, у той час як засудження визначається умовним; але у разі недотримання хворим режиму лікування вирок виконується. Таким чином, наркомани, зобов’язані лікуватися, можуть уникнути суворості покарання і пройти курс лікування.
Основним курсом політики у багатьох країнах Західної Європи та світу стосовно заходів для скорочення нелегального ринку наркотичних засобів обране рішуче протистояння цьому ринку із залученням різних репресивних засобів. Останнім часом навіть термінологічна лексика, що використовується у текстах урядових програм, виступах політиків, запозичується зі словника воєнного часу. Розповсюджені такі звороти: “війна з наркобізнесом”, “антинаркотичний фронт”, “мобілізація сил на боротьбу з наркотиками”, “сили реагування” та ін. Програма США щодо протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу носить назву “національна стратегія”. За широким проведенням оперативних заходів можна побачити тенденцію до відступу від деяких процесуальних принципів розслідування справ про наркотики. Зокрема, в окремих країнах розглядається можливість проведення не санкціонованих прокурором обшуків, затримань, вилучень кореспонденції і т.п. У цілому простежується особливе відношення до справ про наркотики і прагнення до режиму спеціального провадження при їх розслідуванні. Подібна тенденція мотивується зростанням рівня захворюваності на наркоманію.
Відмінною рисою пропонованих концептуальних рішень завдань з попередження розповсюдження наркотиків у багатьох країнах на сьогодні є прагнення до розробки та реалізації політики рівноваги між репресивними методами, з одного боку, і профілактичними та лікувально-реабілітаційними, з іншого. При цьому наголошується, що репресії мають розповсюджуватися тільки на незаконний обіг наркотичних засобів і стосуватися осіб, які у ньому беруть участь, а по відношенню тих, хто страждає на наркоманію, до груп ризику – пріоритетні профілактичні заходи. Наприклад, у національній Програмі комплексного контролю за обігом наркотиків ФРН зазначається, що першим кроком у реалізації міжнародних і національних зусиль повинна стати повна заборона обігу героїну, кокаїну, гашишу. Разом з тим, по відношенню до наркоманів обрано принцип “лікування замість покарання”, тому в країні накопичено позитивний досвід стосовно їх реінтеграції у суспільство.
Сьогодні основні напрями політики стосовно наркотичних засобів у деяких країнах відображено не стільки у законодавстві, скільки у національних програмах попередження зловживання наркотиками та їх розповсюдження. Значення подібних програм полягає у концептуальному осмисленні проблеми, методів і можливостей її вирішення, у розробці і комплексному проведенні заходів вирішення двох спільних завдань: зниження пропозиції наркотиків і зменшення рівня потреби в них.
Відмінною рисою організації допомоги наркоманам у державах Західної Європи і США є максимальне підвищення ролі громадських ініціатив. Мала ефективність традиційних лікувальних програм, нестача уваги до адаптації наркоманів до умов нормального життя, необхідність надання допомоги в налагодженні розірваних соціальних зв’язків та інші проблеми, які незадовільно вирішувалися офіційними інститутами, спонукали громадськість шукати нові підходи до вирішення зазначених завдань, знаходити джерела фінансування [7].
З часом такі ініціативи офіційно визнаються і включаються до загальної системи превентивних заходів. Так, у 80-ті роки у Франції з метою вжиття невідкладних заходів протидії розповсюдженню наркотиків у шкільному середовищі почали спонтанно створюватися так звані “шкільні середовищні комітети”, що працювали за принципом широкого партнерства. У 1990 році наказом Міністерства національної освіти їм було надано офіційного статусу.
Не є винятком і Україна, яка підтримує ініціативи міжнародної спільноти щодо боротьби з розповсюдженням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та ратифікувала відомі конвенції ООН 1961, 1971, 1988 рр. [8].
Сьогодні фахівці не вагаються щодо оцінки ситуації в Україні: набуло досить широкого розповсюдження немедичне вживання наркотичних засобів і психотропних речовин; існує своя сировинна база; є належний попит з боку споживачів і достатня пропозиція з боку постачальників; вже створено кримінальний ринок наркотиків на рівні організованих злочинних угруповань, однією з найболючіших проблем стає відмивання коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин [9].