Авторське право, авторські договори - Курсова робота

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволя­ти або забороняти використовувати свій твір і іншими способа­ми.

Разом з тим Закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора Закон називає вільним використанням. Дозволяється в окремих, зазначених у Законі, випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагоро­ди і вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зобра­ження навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне по­відомлення опублікованих у газетах чи журналах статей з поточ­них економічних, політичних, релігійних питань, або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не за­боронено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публіч­не повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шриф­том для сліпих;

6) відтворення творів для судового і адміністративного провад­ження;

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і •релігійних церемоній, а також похоронів;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших пе­ріодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне спові­щення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;

9) відтворення твору в особистих цілях за. умов, передбачених статтями 16-19 Закону про авторське право.

Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 16-19 Закону.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору поліграфічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі про авторське право (ст.16).

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, вільне відтворення примірників твору для на­вчання. Йдеться лише про відтворення репрографічним спосо­бом для аудиторних занять опублікованих статей та інших неве­ликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опуб­лікованих письмових та інших творів (ст.17 Закону про автор­ське право).

Детально регламентоване вільне відтворення комп'ютерних програм (ст.18 Закону про авторське право).

Відтворення творів в особистих цілях без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в одному випадку. Відповідно до підпункту 9 статті 15 Закону про авторське право допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- та відеозаписах (ст.19 Закону про авторське право).

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське _право. Підставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Ос­новні правові форми використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії, визначені у статті 14 Закону про авторське право і викладені вище. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не вима­гається згода автора, але передбачена виплата авторської вина­городи (ст.19 Закону про авторське право);

в) неправомірне використання твору.

З наведених підстав виникнення права на авторську винагоро­ду випливає висновок, що право на одержання винагороди по­роджується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на вина­городу породжує не завжди.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має ав­торське право, є, по суті винагородою за працю, вкладену у ство­рення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприк­лад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослід­ної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди (ст.15-18 Закону про авторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створен­ня і використання твору визначаються в авторському договорі.

Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються од­ночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 18 листо­пада 1994 р. №784 «Про мінімальні ставки авторської винагоро­ди за використання творів літератури і мистецтва». Ця постано­ва затвердила мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукоза­пису та здавання примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.

Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксо­ваних у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіо-апаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (зву­ко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення[8].

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються догово­рами між вказаними виробниками, імпортерами та організація­ми, що управляють майновими правами на колективній основі.

Авторська винагорода, право на одержання якої за використан­ня творів вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 р., нараховується і виплачується вітчизняним спад­коємцям у тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий.

Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України у зв'язку з приєднан­ням України до Всесвітньої (Женевської) конвенції по охороні авторських прав, авторська винагорода за використання в Ук­раїні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановле­них для українських авторів.