Формування української національної держави у 1648—1654 pp.

Необхідність створення української державності та умов, що сприяли б цьому завданню, виявилися на початку національно-виз­вольної війни. Тривалий час український народ не мав власної національної держави, що було унікальним явищем — коли б організований у класове суспільство народ був позбавлений націо­нальної державності. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання — створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільс­тва в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Поспо­литої.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та ук­раїнська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648 p. з багаточисельних джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б.Хмельницький створює удільне князівс­тво із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польсько­го короля про свої наміри створити незалежну українську державу.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу.

Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена прак­тикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація ко­зацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було макси­мально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні, їй не була підпорядкована тільки церква. Що ж до Запорі­зької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління.

Створення української національної держави вперше одержа­ло правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б.Хмельницький уклав із Річчю Посполитою.

Повноваження публічної влади було передано органам управ­ління козацтвом. Система цих органів складалася з трьох урядів:

генерального, полкового, сотенного.

Вищий ешалон влади — генеральний уряд. Його повноважен­ня поширювалися на усю територію вільної України. Над ним стояли тільки збори всього війська — військова, або генеральна, або чорна рада. Проте вона не була постійно діючим органом. Її скли­кали для вирішення найважливіших питань життя України, ведення війни, а також виборів генерального уряду. Поступово її замінила старшинська рада, яку здебільшого складали генеральні старшини та полковники.

Генеральний уряд очолював гетьман з його найближчими по­мічниками, які складали раду генеральної старшини при гетьмані. Гетьман був правителем, главою України, він наділявся широкими державними повноваженнями для виконання політичних, військо­вих, фінансових функцій. Він видавав універсали — загальнообо­в'язкові нормативні акти. Багато з них присвячувалося організації та діяльності державних інституцій. Від нього також залежало скли­кання рад — військової і генеральної старшини. Він був вищою судовою інстанцією і верховним головнокомандувачем ("Tie усі полки били при гетману .").

Першим гетьманом вільної України став Б.Хмельницький. Спочатку його у січні 1648 p. було обрано гетьманом Війська запорізького — головнокомандувачем повсталих запорізьких та ре­єстрових козаків. Через рік, після перемоги під Корсунем, Б.Хме­льницький оголосив себе главою звільненої України: "Правда, что я малый и незначительный человек, но Бог дал мне, что я есть единовладелец и самодержец русский". Самовидець розповідає, що після втечі з-під Корсуня польських загонів, а з ними обох коронних гетьманів українське військо умовило Б.Хмельницького прийняти владу над усією визволеною Україною, він одержав клей-ноди збіглих коронних гетьманів — їхні булави й бунчуки.

Б.Хмельницького як главу України визнавав і польський ко­роль. 19 лютого 1649 р. на раді у Переяславі посли Яна-Казимира вручили Б.Хмельницькому разом з привілеєм на вільності гетьман­ську булаву і бунчук, червону корогву з білим лебедем, а також коштовні подарунки. Самовидець підтверджує, що " .разних стран монархи отозвались з приязнью до гетьмана и подарки прислали". Надійшли подарунки і від московського царя.

А ось лист Б.Хмельницькому з далекої Англії: "Титул от английцев, данный Хмельницкому: Богдан Хмельницкий, Божьей милостью генералиссимус и стародавней греческой религии и церк­ви, властелин всех запорожских казаков, страх и истребитель поль­ской шляхты, завоеватель крепостей, искоренитель римских свя­щенников, преследователь язычников ." Автором цього послання був Олівер Кромвель, який добре розумівся на повноваженнях державних властелинів.

Слід відмітити, що становище Б.Хмельницького зумовлювало­ся в міру реалізації його планів. Ще на початку війни він визначив для себе роль глави держави, яку збирався створити в Україні.

Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старши­ни, які керували окремими галузями управління. Генеральний обоз­ний, генеральний осавул, генеральний хорунжий керували військо­вими справами, відповідали за боєздатність збройних сил, їх мате­ріальне забезпечення. Генеральний обозний був першим державцем після гетьмана. Генеральний бунчужний був головним охоронцем знаків гідності гетьмана і військових з'єднань, виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний писар керував зовнішніми зноси­нами, йому була підпорядкована канцелярія. Генеральний суддя (спочатку один, а згодом — двоє) очолював вищий судовий орган — апеляційну інстанцію для полкових та сотенних судів. Усі ці міністеріали утворювали раду генеральної старшини при гетьмані.

Генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом української держави. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд складався з полковника і полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Полкова рада спочатку мала значні владні повноваження. При нагоді вона могла класти край проявам сваволі полковника і, навіть, усунути його. Сотенний уряд був репрезентований сотником і його помічниками.

Містами управляли виборні міські старшини, а в селах — сільські отамани.

У великих привілейованих містах влада належала магістратам, а у дрібних з таким же статусом містах правили отамани з виборни­ми особами від міського населення.

За Україною, як за державою, було визнане право мати пос­тійне реєстрове військо. В 1648—1654 pp. в Україні діяла величезна на ті часи збройна сила чисельністю у 300 тисяч чоловік, яка іменувалася козацтвом. Цікаво порівняти: Б.Хмельницький у січні 1648 p. перемістився у Січ із загоном в 300 чоловік, а розпочав воєнні дії у квітні того ж року з військом у 5 тис. бійців. Під Жванцем у 1653 p. стояло вже 350-тисячне військо.