Форми і види цивільно-правової відповідальності

Має свої особливості також відповідальність за нане­сення кривди (відшкодування моральної шкоди). Інсти­тут відшкодування моральної шкоди передбачений ст. ст. 6, 7, 440і чинного ЦК України та окремими статтями спеціальних законів ("Про міліцію", "Про Службу без­пеки", "Про захист прав споживачів" та ін.). Відшкоду­вання моральної шкоди досить часто застосовується до таких протизаконних дій, які не складають порушення майнових прав. Хоча це не означає, що порушення осо­бистого права не може поєднуватися з майновою шко­дою. Наприклад, приниження ділової репутації підприє­мця може потягнути ускладнення зі збутом виробленої ним продукції.

Але, як правило, вважається, що особиста кривда не порушує майнових прав особи, а зачіпає лише її особис­ті права. Саме з цього виходив законодавець, коли нада­вав можливість потерпілому самому звертатись до суду з позовом. Ніхто краще за нього не оцінить порушення, не вирішить питання про прощення порушника. За по­рушення особистих прав може настати і кримінальне покарання, але воно має іншу мету — захистити публічні інтереси суспільства, для якого не байдуже ставлення громадян до своєї честі, гідності, ділової репутації; сус­пільство зацікавлене в тому, щоб громадяни дорожили своїми особистими правами. Проте і в цьому разі пере­вага в захисті особистих прав надається самій особі, приватні інтереси в сфері особистих прав законодавець ставить вище публічних.

Чинним законодавством встановлено мінімальний розмір цивільно-правового покарання за особисту крив­ду. Судові надається право в кожному конкретному ви­падкові самостійно визначати суму стягнення на користь потерпілого.

Підсумовуючи сказане, звернімо увагу на таке. Циві­льно-правова відповідальність має на меті не тільки по­новити майновий стан потерпілого, а й покарати право­порушника. Цивільно-правове покарання відрізняється від покарання кримінального: по-перше, майнові стяг­нення у цивільному праві відбуваються на користь по­терпілого, а конфіскація у кримінальному праві прова­диться на користь держави; по-друге, цивільно-правова відповідальність може переходити на спадкоємців, тоді як кримінальне покарання має виключно особистий ха­рактер; по-третє, порушниками цивільних прав, як і кримінальних, можуть бути декілька осіб, але вони при­тягуються до цивільно-правової відповідальності як одна особа (солідарна відповідальність); по-четверте, до циві­льно-правової відповідальності можуть притягуватись треті особи, які участі у правопорушенні не брали (субсидіарна відповідальність). У кримінальному праві та­кого не допускається; по-п'яте, учасники договірних ци­вільно-правових відносин можуть встановлювати розмір відповідальності на випадок порушення умов договору.

Кримінальне-правова відповідальність встановлюється законом.

Таким чином, сфера застосування цивільно-правової відповідальності набагато ширша, ніж будь-якої іншої юридичної відповідальності, а її форми й види дають можливість потерпілому найбільш повно захистити свої порушені права.

Важко погодитися з думкою про те, що у новому кримінальному кодексі доцільно " . визнати обов'язок злочинця відшкодувати потерпілому всі збитки і заподі­яну шкоду .". Кримінальний кодекс — не той норматив­ний акт, в якому про це повинно йтися.

Інша справа, що в КК України доцільно було б пере­дбачити відповідальність за навмисне ухилення від відш­кодування заподіяної шкоди, подібно до відповідальнос­ті за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.