Світова спільнота,, вкрай стурбована особливою небезпекою і масштабами організованої злочинності, що не визнає державних меж, мовних кордонів і має єдиний кримінальний простір, вживає заходів до її нейтралізації. Так, в Україні розробка науково обґрунтованих рекомендацій з цієї проблеми передбачена Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, Законом України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року.
У суспільстві все частіше виникає закономірне питання: чи зуміли державні органи стримати зростання організованої злочинності в країні, чи вдалося повернути розвиток негативних подій назад? Відповідь однозначна: сьогодні зростання і розвиток цього соціально небезпечного явища контролюється, стримується, але ще не зовсім вдало.
При дослідженні даної проблеми не можна не помічати труднощів, сукупність яких гальмує дію всього механізму, покликаного приборкати організовану злочинність. У чому вони полягають?
1. Боротьба з організованою злочинністю в Україні не отримує широкої підтримки населення. В уявленні пересічного громадянина головне призначення служб по охороні правопорядку полягає у забезпеченні поваги до особистості та його майна. Ось чому, на відміну від загальнокримінальної, організована злочинність мало турбує широку публіку: цей вид протиправної діяльності схований від її очей і, крім того, надає особам товари і послуги, протизаконний характер яких або не турбує споживачів, або сприймається деякими з них бажаною (наприклад наркотики). Більш того, незважаючи на те, що рівень організованої злочинності зростає, багато пересічних громадян просто не вірять в її існування.
2. Значні матеріальні засоби, що знаходяться в розпорядженні організованої злочинності, уможливлюють забезпечення висококваліфікованої юридичної допомоги тим членам кримінальних угруповань, по відношенню до яких розпочато кримінальне переслідування. Спеціальні групи безпеки допомагають спільникам, які потрапили в поле зору правоохоронних органів, уникнути притягнення до відповідальності, залякуючи або фізично знищуючи свідків, корумпуючи співробітників державних установ тощо.
3. Структура кримінальних організацій відповідає їх конспіративному характеру, а тому передбачає, зокрема, суворий поділ обов’язків і відсутність контакту між особами, що діють на різних рівнях системи. Тому, коли правоохоронні органи затримують, наприклад, виконавця якогось злочину, найчастіше нитка на ньому й обривається.
4. Середні й вищі ешелони організованої злочинності зазвичай маскують свою протиправну діяльність легальним бізнесом, що надає їм респектабельності та погіршує викриття.
5. Злочинні організації виділяють спеціальні “фонди” для підкупу посадових осіб. Тому корупція зв’язує, з одного боку, організованих злочинців, з іншого боку, – державні установи, відомства, службовців, а також співробітників контролюючих органів. Періодично у пресі з’являються повідомлення про факти вимагательства й одержання хабарів управлінськими структурами і деякими співробітниками правоохоронних органів. Виплати, які організована злочинність здійснює для “захисту” від можливих зазіхань з боку закону, фактично призводять до того, що корумпований службовець сам стає членом кримінального угруповання. У той же час підкуп представників дрібних державних установ та службовців охоплює лише нижчий рівень сходів піраміди державної влади.
6. Потрібно також усвідомлювати сьогодні, що функціонуванню організованої злочинності сприяє недосконалість чинного законодавства.
7. Злочинні організації мають великі міжнародні зв’язки, що істотно ускладнює роботу національних органів по боротьбі з цим негативним явищем.
Тому боротьба з організованою злочинністю багато в чому залежатиме, по-перше, від альтернативи, яка може бути запропонована більшості рядових учасників організованих злочинних об’єднань з точки зору їх легальної зайнятості, отримання легальних доходів; по-друге, від успішної конкуренції легальних послуг, які можуть бути запропоновані населенню замість “тіньових”; по-третє, від успішної протидії проникненню організованої злочинності в державні структури, тобто реальної і ґрунтовної боротьби з корупцією.
Проаналізовані аспекти є характерними не лише для України. Звичайно, з огляду на наявні труднощі, не можна залишити поза увагою накопичений у світі позитивний досвід боротьби з цим негативним явищем.
Варто звернути увагу на ефективну діяльність “ударних груп”, що функціонують у США на рівні штатів та окремих регіонів, де найбільш активно діють мафіозні групи. Такий позитивний досвід, до речі, знайшов свою підтримку і серед вітчизняних науковців-кримінологів.
Виділяють два види таких “ударних груп”:
1) що діють на постійній основі для вирішення завдань стратегічного плану (вивчення і відстеження злочинних зв’язків, накопичення інформації про злочинну діяльність всіх зафіксованих в даному штаті злочинних організацій, встановлення нових);
2) тимчасові, що створюються для вирішення тактичних завдань, спрямованих на протидію злочинній діяльності конкретної злочинної організації, мафіозної сім’ї чи по окремій справі.
Регіональна зведена група, що діє на постійній основі, є напіввійськовою організацією з 5—7 співробітників, які не перебувають у стосунках підпорядкування, виступаючи таким чином у ролі незалежних експертів у своїй сфері, і виконують спільне завдання. Всі члени регіональної зведеної групи є співробітниками правоохоронних органів з досвідом практичної роботи. Термін діяльності такої групи не регламентований, тобто вона діятиме до того часу, поки не вирішить поставленого перед нею завдання.
Враховуючи гостроту і складність проблеми організованої злочинності, державою протягом 1993 – 1999 рр. було прийнято низку важливих нормативних актів, спрямованих на поліпшення кримінальної ситуації в суспільстві та підвищення ефективності профілактичного впливу на організовану злочинну діяльність. Аналізуючи зміст документів (законів, указів, постанов, програм, рішень), можна дійти до висновку, що в Україні на сьогодні створена належна правова та організаційна основа державного впливу на організовану злочинність. Крім того, в юридичній літературі кримінологічного напряму пропонується ціла низка заходів репресивного характеру, спрямованих на посилення боротьби з цим небезпечним соціальним явищем.
Разом з тим, великий інтерес, на нашу думку, становлять не репресивні заходи реагування держави на діяльність організованих злочинних угруповань. Під час опрацювання конкретних заходів варто враховувати те, що експансія організованої злочинності в економіку, культуру та політику вже відбулася.
Боротьбу з організованою злочинністю варто поєднати з комплексом заходів, спрямованих на витіснення “тіньової економіки”, політики, юстиції, кримінальної субкультури.
Вплинути на масштаби організованої злочинної діяльності можуть корекція реформ, посилення їх соціальної орієнтації: підвищення життєвого рівні громадян, що знаходяться на межі виживання; скорочення значного розриву у прибутках бідних і багатих; підвищення рівня матеріального виробництва; підтримка малого підприємництва і створення рівних умов на старті бізнесової діяльності; посилення уваги до культурних, моральних, духовних та національних цінностей.
Завантажити реферат