Умовно визначену міжгалузеву інституцію права згідно з вітчизняною доктриною права утворює екологічне право. Воно, будучи автономно визначеним, у той самий час є з’єднувальною ланкою між іншими міжгалузевими комплексними інститутами державного (публічного) права такими, як право власності, господарське право, інформаційне право, та іншими міжгалузевими комплексними інститутами права, у тому числі приватного права, що знайшло юридичне закріплення у нормах публічного права, зокрема у кримінальному праві. У кримінальному праві делікти екологічних правовідносин визначено у Розділі VIII Особливої частини КК — Злочини проти довкілля.
Безпека людини тісно пов’язана з таким соціальним явищем, як безпека суспільства. В теорії і практиці права це знаходить вираз через категорії “громадська безпека”, “громадський порядок”, “суспільна моральність”.
Суспільні відносини як об’єкт кримінально-правової охорони і захисту у нашій країні розглядаються у Розділі IX Особливої частини КК — Злочини проти громадської безпеки. Враховуючи тенденції щодо зростання рівня інформатизації, інформація та автоматизовані комп’ютерні системи, на наш погляд, можуть бути опосередкованим предметом злочинів проти громадської безпеки.
У Розділі XV Особливої частини КК визначений такий родовий об’єкт кримінально-правового захисту та охорони, як злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. На наш погляд, зазначений родовий об’єкт може бути тотожним за змістом категорії “державна безпека” (у складі національної безпеки). Тут можуть знаходити вираз делікти у формі інформаційних діянь із застосуванням автоматизованих комп’ютерних систем, комп’ютерної інформації, у тому числі в Internet, кіберпросторі.
Відповідно до Міжнародної класифікації кіберзлочинів, вони можуть вчинятися спеціальним суб’єктом — службовою особою. Зазначений аспект кримінально-правової охорони та захисту визначено у Розділі XVII Особливої частини КК — Злочини у сфері службової діяльності.
Інформація, у тому числі комп’ютерна, може бути предметом вчинення злочину та предметом злочинного посягання у злочинах, родовий об’єкт яких визначено у Розділі XVIII КК Злочини проти правосуддя.
За специфікою кримінально-правового захисту можна розглядати у контексті комп’ютерних злочинів діяння, визначені у Розділі XIX Особливої частини КК — Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини.
Новелою у кримінальному праві України є легальне виділення у ньому злочинів у такому родовому об’єкті, як злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (Розділ XX Особливої частини КК). Визначимо серед перелічених злочинів такі, при вчиненні яких інформація виступає за предмет злочинного посягання або вчинення злочину. У контексті зазначеної проблематики слід звернути увагу та таке явище, як інформаційні війни, інформаційна боротьба.
Кіберпростір активно освоюється для досягнення агресивних цілей не тільки у політичній, економічній сферах, але й у військовій. Сьогодні найбільш перспективним засобом ведення інформаційних війн, поряд з іншими, є застосування інформаційних технологій, у тому числі комп’ютерних, через Internet. У міжнародній практиці інформаційні технології, у тому числі комп’ютерні, вже розглядаються як зброя масового ураження.
При розгляді кримінально-правової проблематики суспільних інформаційних відносин слід звернути увагу та таке явище у кримінальному праві України, як доктринальне тлумачення окремих понять та категорій, визначених у кримінальному законодавстві, та роль судової практики у формуванні понятійного апарату щодо правозастосування. Нерідко у статусі загальнообов’язкових для застосування і врахування розглядалися рішення та постанови вищих (обласних, республіканських) судів.
З точки зору логіки кримінального закону, аналогію заборонено, але з точки зору практики (фактично) вона застосовувалася і застосовується при кваліфікації злочинів у формі “врахування”. Можливо на сьогодні вже достатньо займатися блюзнірством у кримінальному праві, а варто розпочати розмірковувати стосовно легалізації судової практики як джерела кримінального права, розробки спеціального юридичного механізму стосовно зазначеного питання.
При цьому кримінальне право має свою провідну функцію — визначає, які суспільні відносини не є бажаними для людини і суспільства, є найбільш суспільно-небезпечними. Похідною функцією кримінального права (від зазначеної провідної) є визначення того, чого не можна робити під загрозою покарання у формі кримінальних санкцій.
У зв’язку з цим визначається статус кримінального права — головного права щодо забезпечення охорони суспільних відносин та їх захисту у разі порушення. Невипадково у багатьох слов’янських мовах це право називається уголовним. З точки зору когнітології, сучасна українська мова запозичила не зовсім влучне словосполучення — “кримінальне право” з латини (у формі граматики сучасної англійської та деяких інших європейських мов,) від слова “криміно” злочин.
На наш погляд, у когнітологічному аспекті термін “кримінальне право” має негативну суспільну інформаційну рефлексію — “злочинне право”, про що неодноразово зазначалося теоретиками, саме у галузі цього права; серед таких дослідників можна відмітити докторів юридичних наук: М. Й. Коржанського, П. А. Вороб’я та ін. [3]
Ряд науковців відзначають, що наполягання на офіційній назві “Кримінальний кодекс” є проявом русофобства і забуттям свого філологічного, мовного коріння. Цікаво відмітити, що у Німеччині існує своя ідентична назва, що перекладається на українську мову як “Уголовне уложення”.
Наступним питанням є приділення уваги науки про злочини (уголовного права) її загальній частині. Кодифікація за принципом поділу права на Загальну та Особливу частини є вищою формою систематизації права. Аналіз нового КК України свідчить, що окремі загальні положення, притаманні загалу злочинів, визначених у Особливій частині кодексу, невиправдано там розташовані.
Як приклад, можна зазначити розташування в Особливій частині Кодексу норми щодо визначення такої категорії, як “злочинна організація” (ст. 255). При такому розміщенні цієї норми логічно випливає, що злочинна організація притаманна тільки злочинам проти громадської безпеки. Але ознаки злочинної організації присутні у багатьох інших складах злочинів, розташованих в інших розділах КК України.
Увага у теорії кримінального права до змісту загальних положень, Загальної частини уможливить уникання кризи розвитку права та застосування його норм на практиці. Це відчувається при маніпуляціях стосовно кваліфікації злочинів, визначення підвідомчості (підслідства) злочинних діянь різними правоохоронними органами (МВС, СБУ, Прокуратури та ін.).
Можливо, у майбутньому, ряд розділів та статей Особливої частини втратять сенс використання у зв’язку з розвитком науки щодо загальних положень кримінального права.
Ми усвідомлюємо, що на початку великого наукового шляху маємо відповідну кількісну і якісну ентропію. У народі кажуть, що не можна осягнути неосяжне, хоча до цього потрібно прагнути. Ми не завжди можемо чітко сформулювати інтуїтивні відчуття на рівні теоретичних узагальнень практики нових суспільних відносин але закликаємо наших критиків до уроків історії — історії християнства (Доктрина Ісуса Христа також не була відразу сприйнята людством, проте сьогодні вона є основою формування багатьох локальних цивілізацій, у тому числі й правових доктрин).
Завантажити реферат