Суспільний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.)

Ремісники сплачували податки та виконували повинності, якими обкладалася в цілому цехова община; майстри користували­ся привілеями у сплаті податків і зборів, експлуатували підмайстрів, учнів та робітників.

Усі ремісники міста складали ремісничий сход. Він обирав на три роки ремісницьку управу (ремісничого старосту та двох його товаришів) — загальну для усіх цехів. Система цехового управління була підпорядкована міським магістратам і ратушам. У іншому цеховий устрій в різних містах України був досить строкатим.

Наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі та Півдні України (сте­повій її частині) діяло законодавство Росії, що регулювало право­вий статус ремісників, яке складалося з ремісничого положення 1785 p. та статусу про цехи 1799 p.

Приблизно такими ж пільгами, що й ремісники, користували­ся купці. Кожен міщанин, маючи капітал понад 50 крб., міг запи­сатися в купці. Вони об'єднувалися з гільдії. Але правове становище купця не було стабільним. Воно залежало від своєчасної сплати гільдійського внеску. Достатньо було цей внесок не сплатити, як неплатник автоматично переводився до міщанського стану.

Гільдійське купецтво наприкінці XVIII ст. було звільнене від подушного податку, рекрутчини та тілесних покарань, але в той же час воно обкладалося рядом феодальних повинностей, від яких багаті купці могли відкупитися. Щоб змінити місце проживання, купцю був потрібен спеціальний дозвіл урядовців та купецького товариства.

Поряд з одвічними мешканцями міст — міщанами, ремісника­ми та купцями тут проживали також козацька старшина, шляхта, духовенство, рядове козацтво. Старшинсько-шляхетська верхівка та міська адміністрація увінчували соціальну піраміду городян. Дворяни, які займалися торгівлею та товарним виробництвом, записува­лися до купецьких гільдій.

Отже, наприкінці XVIII ст. суспільний лад України втратив самобутні специфічні риси. Тут фактично і формально запроваджу­ється соціальна структура Російської держави, як наслідок наступу царату на права і вільності України та її народу.

Але уявлення про суспільну структуру України буде неповним, якщо не згадати про значний як за кількістю, так і за роллю прошарок високо освічених людей з вчителів, лікарів, юристів, філософів, літераторів. Походженням вони належали до різних верств населення, але головним чином виходили з старшини, шлях­ти, духовенства. Загальну та спеціальну освіту вони здобували в університетах Західної Європи та у вітчизняних навчальних закла­дах, серед яких була Київське-Могилянська академія. Освічена шляхта стала кістяком нового державного ладу при Б.Хмельниць­кому.