Сьогодні багато науковців і практиків схиляються до думки про необхідність подальшого доповнення ст. 65 КПК України стосовно переліку доказів. Так, В.М. Тертишник пропонує “розширити систему слідчих дій з урахуванням можливості безпосереднього вивчення окремих обставин події злочину. Для цього у кримінально-процесуальному законі необхідно передбачити і регламентувати такі слідчі дії, як: “безпосереднє спостереження”, “слідчий експеримент”, “контрольна закупка”, “ревізія”. Складовою безпосереднього спостереження є метод огляду і технічного документування. Наслідки останнього, на наш погляд, мають значення окремого виду доказів, який повинен бути названим в законі поряд з речовими доказами і документами ” [10].
У разі безпосереднього спостереження події злочину чи пов’язаних з ним обставин слідчого необхідно буде допитати як свідка, який безпосередньо спостерігав події, що мають відношення до справи.
Стосовно “контрольної закупки” (яку іноді використовують в ході ОРЗ) як процесуальної дії, то у такому разі її можна буде визнати за провокацію подібно до дій, зазначених у тій самій ст. 379 нового КК України.
З урахуванням всього вищепереліченого можна дійти до нижченаведених висновків:
існуючі на сьогодні кримінально-процесуальні форми контролю над злочинністю, в тому числі організованою, є малодієвими;
у КПК України слід остаточно і конкретно визначитися щодо повноважень та процедури взаємодії слідчого, прокурора, суду з посадовими особами оперативних підрозділів, а також з механізмом “легалізації” оперативної інформації у процесуально-доказову;
у КПК України необхідно передбачити розділ, що стосується порядку взаємовідносин слідчих органів з правоохоронцями інших держав та доказового значення отриманої від них правової інформації;
статтю 94 КПК України стосовно приводів порушення кримінальної справи слід доповнити п. 6: “письмові повідомлення керівників спецпідрозділів про злочини, виявлені в ході оперативно-розшукових заходів”;
виключити з нового КК України ст. 379 – “Провокація хабара” – як таку, що не відповідає сьогоднішнім вимогам і меті її прийняття;
законодавчо врегулювати процедуру допиту негласних співробітників кримінального пошуку про дані, здобуті ними у злочинній групі чи організації, передбачивши збереження таємниці стосовно анкетних даних такої особи;
у КПК окремо викласти процедуру звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які приймали участь в діяльності ОЗГ і дали згоду на співпрацю з правоохоронними органами, одночасно передбачивши при цьому механізм протидії “корисливим” спонуканням правоохоронців.
1. Герасимов С.И. Взаимодействие правоохранительных органов стран СНД в борьбе с преступностью (опыт и проблемы) // Прокурорская и следственная практика. – М. – 2000. – № 3–4. – С. 37.
2. Гарник М. В. Боротьба з організованою злочинністю: правові аспекти // Вісник прокуратури. – 2001. – № 2. – С. 3.
3. Редько А.І., Єфремов С.О. Деякі питання провадження по справах про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями. Узагальнення судової практики // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 1. – С. 29.
4. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М., 1990; Вопросы организованной преступности и борьбы с ней. – М., 1993; Даньшин Г.М. Організована злочинність: кримінологічні чинники, шляхи протидії // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №1(12). – С. 98–111; Сташис В.В. Деякі питання боротьби з організованою злочинністю // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 4(19). – С. 133–144; Єфремов С. Організовані злочинні угрупування в теорії вітчизняного кримінального права // Вісник прокуратури. – 2001. – №3. – С. 28–34.
5. Опришко О. Питання трансформації європейського права в законодавство України // Право України. – 2001. – № 2. – С. 30.
6. Ларин А.М. Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности. – М., 1979. – С. 209.
7. Михайленко А.Р. Расследование преступлений. Законность и обеспечение прав граждан. – К.: Юринком Интер, 1999. – С. 155.
8. Бєлкін А.Р. Теорія доказування: Наук.-метод. посіб. – М., 1999. – С. 130.
9. Горбачёв А.В. Процесс доказывания: содержание актуальных проблем. – Х.: НЮАУ, 2000. – С. 14.
10. Тертишник В.М. Проблеми розвитку процесуальної форми і гарантій правосуддя // Право України. – 2001 №1. – С. 92.
Завантажити реферат