Утвердження незалежної Української держави, що відбувається у складних умовах, висуває ряд завдань щодо вирішення багатьох теоретичних, практичних та організаційних проблем у боротьбі з корупцією, організованою злочинністю та іншими протиправними діями.
Однією з важливих функцій правоохоронних органів є розшук авторів, виконавців та розповсюджувачів анонімних документів*, де містяться відомості про закінчений та незакінчений злочин‚ готування до злочину‚ замах на злочин та погрозу його вчинення.
Проблема розшуку анонімів не є новою. Історія розшуку налічує кілька століть. Але з часом змінюються пріоритети, тобто, мета розшуку, її спрямованість. Так, жандарми царської охранки, захищаючи інтереси монархії та імперії, протистояли революційному руху, спрямованому на повалення царизму. Працівники політичного розшуку, користуючись аналізом друкованих анонімних текстів, виявляли підпільні друкарні, на основі матеріалів, отриманих в результаті перлюстрації кореспонденції (ПК), за змістом тексту і почерком розшукували революціонерів і т. ін. [1]. За часів колишнього СРСР оперативні працівники КДБ розшукували авторів та виконавців анонімних документів, в текстах яких містилися‚ переважно‚ “наклепницькі вигадки” про існуючий лад, політику КПРС, антирадянська агітація й пропаганда та ін. Органи внутрішніх справ відповідно до своєї компетенції також встановлювали анонімів.
Здійснення оперативно-розшукових заходів щодо встановлення анонімів є можливим за наявності відповідних підстав. Обґрунтованість оперативно-слідчих дій забезпечує одержання доказів, швидкість розкриття анонімного прояву, дотримання прав та законних інтересів громадян, різноманітних закладів, організацій.
Дуже важливим, з практичних міркувань, є питання стосовно засобів встановлення засад для здійснення оперативно-слідчих дій [2].
Система правових норм, закріплених у Конституції України, законах та інших нормативно-правових актах, є основною передумовою забезпечення ефективності роботи кожного державного органу.
Від того, наскільки чітко в законах та інших нормативних актах визначено завдання, обов’язки і права державного органу, порядок його діяльності, взаємовідносини з іншими організаціями та установами, багато в чому залежить рівень ефективності його функціонування.
Що стосується протидії різним видам злочинів‚ у тому числі, й в анонімних проявах, з точки зору кримінального права в історичному аспекті (з 1917 по 1961 рр.), то її достатньо вдало, на нашу думку, описав у своїй праці В.С. Клягін [3].
Для того, щоб уникнути грубих помилок і недоліків у галузі правового регулювання, потрібно неухильно дотримуватися чинного законодавства, постійно вдосконалювати його, враховуючи потреби сьогодення та перспективи соціально-економічного, політичного розвитку держави та міжнародного співробітництва в різних галузях.
У більшості праць, присвячених ідеї свободи, відповідальності, рівності, справедливості, майже не йдеться про відповідальність.
Бути відповідальним – означає діяти, втілюючи в життя те, що є необхідним для реалізації індивідуума, для здійснення особистої свободи. Людина прагне до вирішення власної долі та до участі у вирішенні долі інших людей, суспільства в цілому, перетворення насущного з позицій належного, і до того, щоб брати на себе відповідальність [4].
Проте, є особи, які, “вирішуючи” долі інших людей, колективів, певною мірою чинять насильство над ними, позбавляючи свободи у різних формах: від прямої (безпосередньої) – до опосередкованої.
Одним із видів прояву свавілля і насильства по відношенню до окремої особи або суспільства в цілому є анонімні погрози. Проте вживання термінів “свавілля” та “насильство” не є правомірним, оскільки на початку розслідування не завжди відомі причини, що спонукали аноніма до подібних дій. Адже до анонімних проявів можуть вдатися й особи, яким притаманні агресивність, егоїзм, інші негативні якості, перед якими мораль стає безсилою.
Отримані дані реалізованих справ (письмова погроза зараження питної води у м. Львові паличками холери, письмова погроза підірвати 11 житлових будинків у м. Києві) та ряд інших засвідчують, що погрози у наочно-демонстративній формі здійснюються не тільки з хуліганських чи побутових мотивів, але й переслідують конкретні цілі: політичні, отримання особистої користі (в тому числі й матеріальної), переділ сфер впливу злочинних угруповань і т. ін.
У багатьох випадках злочинці здійснюють свої погрози або мають реальні можливості для їх реалізації: письмові погрози стосовно здійснення диверсій на одній з ділянок колії та їх реалізації; письмові погрози щодо вчинення ряду терористичних актів. Оперативними працівниками УСБУ в Донецькій обл. встановлено особи, які мали саморобні вибухові пристрої та боєприпаси. Отже, оперативні працівники-розшукувачі СБУ повинні реагувати на такі прояви в межах компетенції Служби безпеки України. Незалежно від того, чи був вчинений злочин або замах на його вчинення, інформація надійшла з хуліганських чи інших мотивів, зловмисника необхідно шукати, щоб у подальшому не допустити подібних проявів, адже кожен такий виклик, до якого залучається велика кількість сил та засобів, обходиться державі (а, разом з тим, і платникам податків) досить дорого.
Однак, перед здійсненням оперативного розшуку необхідно дати належну правову оцінку як оперативній, так й офіційній інформації стосовно встановлення мети зловмисника, – переступив чи не переступив він межу Закону.
На сьогодні існує ряд законів України (“Про оперативно-розшукову діяльність”‚ “Про Службу безпеки України”‚ “Про міліцію” і т. ін.), статей Кримінально-процесуального та Кримінального кодексів України, нормативних актів, якими керуються оперативні працівники-розшукувачі, слідчі у процесі встановлення анонімів. Проте потрібно врахувати, що конкретні статті про кримінальну чи адміністративну відповідальність за анонімні прояви в Кримінальному кодексі і Кодексі України про адміністративні правопорушення відсутні. Але у статтях Кримінального кодексу‚ наприклад Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (345). Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (346) та ін. не зазначено, в якій формі можуть надходити погрози: усній чи письмовій‚ від відомої особи (осіб) чи аноніма. Протягом останніх років усе частіше зловмисники здійснюють анонімні прояви в усній та письмовій формах. У процесі оперативного розшуку працівники правоохоронних органів встановлюють окремих осіб і злочинні угруповання‚ які здійснюють погрози вчинити злочини або здійснюють свої злочинні наміри. Велику роль у розкритті злочинів відіграють неідентифікаційні дослідження писемного та усного мовлення.
До таких досліджень відносять такі:
встановлення соціально-демографічного портрета аноніма;
умов створення мовленнєвого повідомлення;
психофізіологічного стану автора тексту;
розпізнавання навмисної неправди;
з’ясування патологій мовно-мисленнєвих процесів;
встановлення ступеня реальності викладеної погрози і т. ін.
Завантажити реферат