Суспільно-політичний устрій і право України після ліквідації української державності.Територія і господарство

Землі України у складі Росії. У першій половині XIX ст. майже усі українські землі возз'єдналися під владою Росії. За її межами залишалися тільки Галичина, Буковина і Закарпаття, які входили до складу Австрійської імперії.

Україна у складі Росії офіційно називалася "Малороссия". Окремі її частини мали свої назви. Народ продовжував називати Лівобережжя України Гетьманщиною. За південною (степовою) Україною закріплюється назва "Новороссия".

Територіальний поділ. Російський уряд для зручності управлін­ня Україною поділив її територію на губернії та генерал-губернато­рства. На початку XIX ст. в Україні налічувалося дев'ять губерній:

на Лівобережжі — Полтавська, Слобідсько-Українська і Чернігівсь­ка; на Правобережжі — Волинська, Київська і Подільська; на півдні — Катеринославська, Таврійська і Херсонська та три генерал-губе­рнаторства, до яких входили губернії. Малоросійське генерал-губе­рнаторство охоплювало лівобережні губернії, Київське — правобе­режні, Новоросійське-Бессарабське — південні, а також Бессараб­ську область, яка підпала під владу Росії у 1812 p.

В подальшому цей поділ практично не змінювався, але з русифікаторських міркувань Слобідсько-Українська губернія у 1835 p. була перейменована у Харківську. Навіть назву "Малорос­сия" приховували за терміном "Юго-Западная Россия".

Господарство України в досліджуваний період стало невід'єм­ною частиною економіки Росії.

Перша половина XIX ст. і для Росії, і для України характери­зується розпадом феодально-кріпосницького устрою і формуван­ням капіталістичного укладу. Ці явища позначилися вже наприкін­ці XVIII ст., і у першій половині XIX ст. розвиваються більш інтенсивно. У середині XIX ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза.

Провідне місце в економіці України, як і раніш, займало сільське господарство, перш за все землеробство. Його основою були поміщицькі латифундії. В 1861 p. поміщикам належало 70% усієї землі.

Проте і у феодальних володіннях, які продовжували існувати лише за рахунок жорстокої експлуатації селян, відбувалися певні зміни. Поміщики були змушені пристосовуватися до потреб ринку:

спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва. Поміщицьке господарство все більш набувало товарно­го характеру. У середині XIX ст у поміщицьких володіннях виробля­лося 90% товарного хліба. Тваринництво також ставало товарним. Товаризація проникала і в натуральне господарство селян.

Швидкими темпами розвивається промисловість. Якщо у 1825 р. в Україні налічувалося 649 підприємств, то з 1825—1858 pp. їхня кількість збільшилася у чотири рази. У 1854 p. тільки на території Слобідської України функціонували 243 промислових пі­дприємства (у 1825 p. їх було лише 76).

Надпечатку існували три форми підприємств — вотчинні, посесійні та капіталістичні. У 1828 p. поміщицькі підприємства складали 53,8%, а купецькі — 46,2%. Але у середині XIX ст. у купців було вже 90% підприємств. Проте переважали все ж дрібні підп­риємства.

Розвиваються нові, базові галузі: машинобудування, металур­гія, вугледобування.

У 1824 р. в Україні запрацював перший цукровий завод (у Канівському повіті). Незабаром було створено цукрову промисло­вість, яка обслуговувала потреби усієї Росії. Однак головними галузями української промисловості на той час були харчова та сировинообробна. У загальноросійському масштабі промисловість України була насамперед обробною.

У 30—40-х роках XIX ст. на мануфактурах України у зв'язку з світовим технічним переворотом все більш застосовуються машини. Зростає кількість вільнонайманих робітників. У 1825 p. вони скла­дали 25% усіх робітників, а у 1861 p. — вже 74%. Мануфактурне виробництво в Україні поступово перетворюється у промислове, фабрично-заводське.

В досліджуваний період в Україні чітко визначилися три еко­номічних райони:

Лівобережжя — тут промисловий розвиток досяг найбільших успіхів;

Південь — цей район став не тільки в Україні, але й в усій Російській державі головним виробником товарної пшениці та продуктів тваринництва. В той же час саме тут відбувається прис­корений розвиток промисловості;

Правобережжя — було переважно сільськогосподарським ра­йоном, де зберіглися застійні форми феодального виробництва та існували головним чином обробні галузі промисловості, що було наслідком тривалої залежності Правобережжя та його господарства від феодальної Польщі.

Спонукальною причиною зростання хліборобства, тваринницт­ва і промисловості був розвиток торгівлі, у першу чергу українсько-російської. Тільки на Київські контракти приїздило 5 тис. купців.

На зовнішній торгівлі позитивно відбилося створення чорно­морсько-азовських портів, особливо в Одесі та Херсоні, які перет­ворилися на важливі пункти всеросійської торгівлі. Через них ви­возився 81% усіх товарів, призначених до експорту, і ввозилася основна маса товарів. Одеса одержала статус порто-франко, тобто їй було надано право безмитної торгівлі, що перетворило її у космополітичне місто.

На жаль, розвитку торгівлі перешкоджав поганий стан шляхів. Перший пароплав на Дніпрі з'явився у 1823 p.