ЗМІСТ
Вступ
1 Загальні положення про права нації
1.1 Поняття та підходи щодо кваліфікації прав нації
1.2 Співвідношення індивідуальних та колективних прав людини
2 Характеристика окремих прав нації
2.1 Зміст права народів на самовизначення
2.2 Права корінних народів
2.3 Про права жінок
3 Юридичне забезпечення прав нації
Висновок
Перелік посилань
Додаток А
ВСТУП
Однією з цілей Організації Об'єднаних Націй, згідно зі ст. 1 Статуту ООН, є заохочення й розвиток „поваги до прав людини та основних свобод для всіх без різниці рас, статі, мови і релігії”. Як показує практика, це вважається непрямим закріпленням в Статуті ООН принципу поваги прав людини. Але ж з окремих людей складаються групи, нації, народи. Вони теж мають свої права. І зараз виникає все більше запитань щодо реалізації прав національних та етнічних меншин, народів тощо. Більшість існуючих документів, що повинні регулювати вказані питання, носять декларативний, лозунговий характер і не мають за собою дієвого механізму реалізації і захисту цих прав.
Одним із завдань роботи є проведення дослідження теоретико-правових норм і принципів, а також практичних аспектів реалізації прав національних меншин і, у першу чергу, такої основної норми як право націй на самовизначення.
Розглядаючи проблему прав національних меншостей з погляду природного права, справедливо думати, що права меншин є похідними від базових принципів індивідуальних людських прав і, у цьому розумінні, мають право на захист і збереження, як з погляду невід'ємних прав і природних свобод, так і в плані забезпечення вільного і безконфліктного розвитку цілих суспільств і територій. Однак, якщо в сфері природного права визнаються права національних меншин, то міжнародне позитивне право ігнорує їх і містить волаючі розбіжності з природним правом. Основна причина такої ситуації, складається в значній вузькості розуміння і застосування міжнародного права, що по суті є правовим відображенням міждержавних, а не міжнародних відносин, тобто коли суб'єктом міжнародного права є не народи, а держави. Саме тому принципи державного суверенітету і цілісності державно-територіальних границь є пріоритетними в діяльності майже всіх найважливіших міжнародних інститутів. Тому надання народам статусу міжнародної правосуб'єктності кардинальним образом вплине на всю систему захисту і забезпечення їхніх невід'ємних прав.
Спроба ігнорувати права меншостей у рамках держав і в міжнародному плані веде від рішення проблеми, створює вогнища криз і конфліктів, що добре видно на прикладі колишніх СРСР і Югославії. "Меншості намагаються захистити свої колективні права в рамках визначених держав і ці спроби найчастіше приведуть до конфліктних ситуацій і створюють безпосередню загрозу і небезпеку також і іншим державам". Ця теза формулює одну з основних причин міжнаціонального конфлікту - порушення колективних прав, що представляється дуже актуальним у світлі проблем врегулювання національних збройних конфліктів.
У цілому тема представляє, безсумнівно, великий інтерес як для вчених та юристів-практиків, що спеціалізуються на теорії держави та права й міжнародному праві, так і для практичного використання цілого ряду її положень для рішення конкретних політичних проблем і, у першу чергу, проблеми врегулювання конфліктних ситуацій.
1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВА НАЦІЇ
1.1 Поняття та підходи щодо кваліфікації прав нації
Права нації. При розгляді цієї теми закономірно виникає питання: «А що ж таке нація?»
У сучасному світі існують дві традиції тлумачення поняття “нація”. Традиція східна і традиція західна.
По західній традиції, заснованій на формаційному підході до процесу суспільно-історичного розвитку, нація являє собою явище, властиве винятково Новому і Новітньому часу. Поява націй, як історичного феномена, пов’язана з утворенням національної держави, а також з формуванням капіталістичних відносин. Утворення нації є прямий результат переходу від традиційного аграрного суспільства до суспільства індустріального і постіндустріального. До початку процесу індустріалізації націй як таких не існувало.
Відповідно до західної традиції розуміння нації, вона являє собою наступну ланку в ланцюжку розвитку людських колективів: рід - плем'я - етнос - нація. Поняття нації саме по собі є поняття надкласове. Нація, як особливий людський колектив, являє собою історично сформовану поліетнічну спільність - сукупність підданих (громадян) держави.
Поняття нації в західній традиції в принципі не віддільне від поняття національна держава. З цього погляду, ознаками нації є наявність єдиної культури, національної самосвідомості чи державного прагнення до знаходження такої. Національність людини визначається не його етнічною, а винятково державно-правовою приналежністю.
Національна самосвідомість, інакше кажучи, здатність усвідомлювати себе членом національного колективу, є визначальною ознакою нації. Виникає вона в Новий час, коли валяться звичні форми спільності людей (клани, цехи, громади) корпоративного характеру, людина залишається один на один зі швидкоплинним світом і вибирає нову надкласову спільність - націю. Виникають нації внаслідок проведення політики, орієнтованої на збіг етнокультурних і державних кордонів
Переходячи безпосередньо до теми роботи, необхідно визначиться також з поняттями: права й основні свободи людини як складової одиниці нації. Наукоподібне визначення: права людини - це такі права і свободи, що істотні для характеристики правового положення особистості в суспільстві. Є багато прав, наприклад, право переходу вулиці на зелене світло. Але, однак, до прав людини це право ніяк не віднесеш, воно не настільки істотне. А от право на працю, право на утворення, свобода слова, свобода преси і таке інше, - це, безумовно, такі права і свободи, що визначають правовий статус особистості, істотні для характеристики цього статусу.
Якщо говорити не наукоподібною мовою, то можна сказати, що права людини - це такі права і свободи, без яких відповідно до сформованих зараз поглядів неможливо нормальне існування людини в суспільстві [1, 24].
Часто, коли ми займаємося правами людини в суспільстві, з'являється питання про права меншин. Це дуже складна проблема. Ми починаємо говорити про права певних груп людей: про права нації, про права соціального класу, і так далі. Ця тема не стикується з мовою прав людини, тому що права людини - це права одиниці. І закони, що приймаються тільки в рамках визначених країн, так само, як і закони міжнародного рівня, що займаються проблемами меншин, розглядають, як правило, проблеми осіб, що належать до національних меншин. Якщо дивитися на міжнародні закони, що стосуються прав людини, то можна знайти тільки одну статтю, що говорить про колективні права. Це, перша стаття Міжнародного Пакту про соціальні, культурні і політичні права. Вона говорить, що нації мають право на самовизначення. Звернувшись до словника, можемо знайти наступне визначення. Колективні права (Collective rights) - права, що належать колективам у силу своєї природи і характеру. Такими правами є права меншин, що складаються з певної кількості членів, пов'язаних загальними національними, етнічними, релігійними чи мовними узами, а також права народів. Останні містять у собі право на самовизначення, право на розвиток, право на мир і безпеку і право на здорове навколишнє середовище, права корінних народів и інші [2, 145].
Завантажити реферат