Але основна проблема полягає в тому, що означає слово "нація", яке використовується в цих документах. Воно настільки складне, що взагалі не розвивається надалі в документах по цій проблемі. І там, де є закони, які говорять про права меншин, говориться не про права співтовариств, а лише про права окремих осіб, приналежних до цим меншин.
Якщо ж говорити про права нації або про права певних груп, ми ідемо від мови прав людини і починаємо говорити мовою політики це вже зовсім інша проблема.
Тому перейду відразу до класифікації прав людини. Тут є різні підходи. По-перше, розрізняють: індивідуальні права людини і колективні права людини. Наприклад, права профспілок чи право народів на самовизначення - це колективні права. Останнє право іноді відносять до прав народів, але право народів має теж, так сказати, правочоловічний ракурс. Обидва Пакти про права людини, Пакт про цивільні і політичні права і Пакт про економічні, соціальні і культурні права починаються зі статей, присвячених праву народів на самовизначення.
Звичайно притримуються класифікації, встановленої Пактами про права людини. Розрізняють економічні права, соціальні права, культурні права, громадянські права и політичні права.
Виникає ще одне питання: чи вичерпаний перелік прав людини, який сформульований в існуючих на сьогоднішній день міжнародних документах, зокрема в Пактах про права людини? Ні, перелік цей не є вичерпаним. Свідоцтвом цього є інша класифікація прав людини. Ця класифікація одержала найменування концепції трьох поколінь прав людини в силу історичного характеру формування теорії, ідеології й практики прав людини. Відразу слід визначити, що це зовсім не формальний критерій, він частково співпадає й з суб’єктним критерієм, та з класифікацією по сфері суспільних відношень.
Дана теорія в радянський час і в період перебудови у нас не дуже була популярна, її підхопили в основному країни, що розвиваються. Її сформулював на початку 70-х років французький юрист Карел Вазак, який довго працював в ЮНЕСКО. Прихильники цієї концепції говорили, що перше покоління прав людини - це цивільні та політичні права. До першого покоління прав людини відносять звичайно традиційні ліберальні права и свободи, з яких, і починаються права людини в їх сучасному розумінні. До цього покоління належать такі права і свободи, як право на життя; свобода від катувань і жорстокого чи принижуючого гідність поводження чи покарання; право на свободу; право власності; свобода совісті і думки; свобода слова й інформації; рівність перед законом і судом; заборона від дискримінації по ознакам національності, раси, мови, релігії; право приймати участь в управлінні державою; свобода асоціацій; право протестувати (або свобода мітингів та демократичне право на справедливий суд і ще ряд інших прав і свобод [3, 102].
Вище приведений основний, але не вичерпний перелік і не у формулюваннях кінця XVIII – начала XIX віків, а в їх сучасному звучанні, але весь цей достатньо довгий ряд – тільки розширене тлумачення, поглиблене и уточнене того, щоб було сформульовано предтечами буржуазних революцій и стало юридичною реальністю в деклараціях, народжених американською и французькою революціями.
Неважко замітить, що всі ці права є дійсно загальними и універсальними, вони належать кожному незалежно від його походження, кольору шкіри, сфері занять и т.д. У сукупності вони складають те, що робить абстрактну людину – вільним членом вільного суспільства.
Свобода – це внутрішній зміст фундаментальних прав, які й є “будівельним матеріалом”, “цеглинкою”, перетворюючи ідею свободи у світосприйняття вільної людини й суспільства, в якому я живу, – в вільне суспільство.
Фундаментальні права першого покоління в міжнародному і західноєвропейському праві називаються громадянськими і політичними правами і свободами. Основи цих прав були сформульовані в Загальній Декларації і розвиті у вже згадуваному Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року.
Вони виникли під впливом Великої французької революції, головним чином, Декларації прав людину і громадянина, і документів американської війни за незалежність, яку в американській літературі часто називають американською революцією.
Права людини і громадянина - це внесок Заходу. Потім настала черга економічних, соціальних и культурних прав. Це, як говорили, внесок соціалістичних країн. Дійсно, саме Радянська держава висувала цю категорію прав, причому на перше місце ставилися економічні права такі, як право на працю, а також соціальні права (право на матеріальне забезпечення старості, права, пов'язані з добробутом людини, рівнем і якістю його життя: право на працю, включаючи право на вибір сфери праці, право на відпочинок, на оплачувану відпустку, на утворення, медичне і соціальне забезпечення, соціальне страхування, на захист материнства і дитинства й інші). Вони знайшли своє відображення в Загальній Декларації прав людини і більш докладно були розроблені і викладені в Міжнародному пакті про економічних, соціальних і культурних правах 1966 рік. Узагалі важко дуже зробити розходження. З історії слова не викинеш. Мабуть, тільки одне економічне право з'явилося в часи французької революції, це право на власність [4, 322].
Про третє покоління прав людини представники країн, що розвиваються, говорили як про їхній внесок. Звичайно називають такі види прав: право на мир, право на роззброювання, право на здорове навколишнє середовище і право на розвиток. Іноді додають до цього право на комунікацію, маючи на увазі встановлення справедливого, нового інформаційного порядку. Зараз якось про це забули, але для країн, що розвиваються, проблема залишається досить актуальна. До інших прав третього покоління відносять, наприклад, що випливають: принцип вільного розпорядження народом своїми природними ресурсами, право на національну і міжнародну безпеку, право бути вільним від насильства і страху, право на самобутність, право на гідне існування, право на участь у рішенні регіональних і глобальних проблем, право на загальну повагу і т.д., а також такі чудні права, як “право відкидати усі види позик, що підривають національний суверенітет, чи розвиток посилюючих залежність від іноземного чи капіталу посилюючих соціальну нерівність”, “право контролювати діяльність транснаціональних компаній, – й інших іноземних и національних капиталовклачиків, для того щоб не допускати спекулятивного збагачення” и тому подібні. Потім деякі неурядові організації намагалися сюди додати масу других видів прав, наприклад, право змінювати підлога і т.д. Це, безсумнівно, колективні права. Їх часто називають правами чи солідарності правами народів і поєднують із правом народів на самовизначення. Між іншим, у деяких міжнародних документах вони знайшли відображення. Є такий договір, Африканська Хартія прав людини і народів. Там вони зафіксовані. У широкому змісті слова це, звичайно, теж права людини [5, 20].
У значній мірі дана категорія прав людини виявилася нежиттєздатною. Усі ці права, крім, зрозуміло, права на самовизначення, носять скоріш лозунговий характер. Дуже важко встановити їхній чіткий, реальний зміст. Одна справа, наприклад, встановити, що ніхто не може бути затриманий на певний строк без санкції суду, а друга справа проголошувати право на роззброювання.
Завантажити реферат