Зміст.
Вступ
1. Поняття матеріальної відповідальності працівників.
2. Правила, які встановлені щодо матеріальної
відповідальності.
3. Обмеження матеріальної відповідальності працівників.
4. Повна матеріальна відповідальність.
5. Вимоги щодо укладення договору про повну матеріальну
відповідальність.
6. Правила колективно (бригадної) матеріальної
відповідальності.
7. Визначення розміру шкоди.
8. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником.
9. Обставини, які враховуються при визначенні розміру
відшкодування.
Висновки
Вступ
Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка звжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення иатеріальних цінносией. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через укладені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався але не втрачався.
Тільки завдяки праці люди можуть задовільняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засіб до життя і сфера ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці. Друга - в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.
Потреби матеріального характеру є головними і лежать в основі життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття люди незалежно від свої волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми по виробництву і розподілу цих благ. Ці зв’язки неможливі без певної організації, що створюється на базі взаємодії людей один з одним. Виникають відносини по виробництву, управлінню та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати своєї та чужої праці.
Характер поєднання безпосереднього виробника їз засобами виробництва становить форму власності, яка є первинним, основним економічним відношенням, що визначає всі інші суспільні відносини.
1. Поняття матеріальної відповідальності працівників.
Матеріальна відполвідальність працівників - це один з видів юридичної відповідальності, щовиражається в обов’язку працівників покрити повністю або частково покрити матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини1.
Найбільш суттєвими умовами матеріальної відповідальності працівника є:
- перебування працівника в трудових відносинах з підприємством, установою, організацією. Якому було заподіяноматеріальну шкоду;
- встановлення розмірів відповідальності працівника;
- наявність вини працівника.
1Див.: М.І.Мурашко. Довідник для підприємців-роботодавців та працівників відділу кадрів підприємств, установ і організацій. Практичні питання теалізації положень законодавчих та нормативних актів, що пов’язані з трудовим законодавством. 3-тє видання, - Київ: «Компас», 1997 р. - ст.80
Констиуція України (ст. 66) до обов’язків кожного громадянина відносить відшкодування завданих ним збитків1. У КЗпП (ст. 130) зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну підприємству, установі, організації через порушення покладених на них трудових обов’язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються встановленням відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності визначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
1Див.: Конституція України.
На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.
Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для пкориття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене.
Виходячи з цього законодавство вимагає від власника або уповноваженого ним органу створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення дорученого їм майна1. Працівники зобов’язані дбайливо ставитися до майна підприємтсва, установи, органзації і вживати заходів до запобігання шкоди.
1Див.: Кодекс Законів про Працю України з постатейними матеріалами (за станом закононодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 листопада 1997р.). Відповідальні редактори В.М. Вакуленко, О.П. Товстенко. -Київ: Юрінком. 1997 р. - стаття 131
2. Правила, які встановлені щодо матеріальної відповідальності.
Пленнум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам» роз’яснив:
«За правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобото вимкликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП неодержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов’язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов’язків (так само, як і інші недодержані прибутки), не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він згідно з чинним законодавством визначається, виходячи з заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявлена після звільнення - дню звільнення. В разі, коли працівник наданому підприємстві, в установі, організації працював менше 2-х місяців, він обчислюється із заробітку за фактично пропрацьований час1».
Завантажити реферат