Зміст
Вступ
Розділ 1. Історичний розвиток ідеї народовладдя.
Розділ 2. Організація народовладдя та його основні інститути.
1. Способи здійснення народовладдя.
2. Представництво як правова форма народовладдя.
Висновки
Література
Вступ
Керівним принципом розбудови української державності за умов сьогодення є ідея народовладдя. Вона характеризується цілою низкою безсумнівних достоїнств, що робить цю ідею вельми популярною в усьому цивілізованому світі. Демократія цілком справедливо вважається ефективним компромісом між економічно пануючими шарами суспільства і всім іншим населенням, своєрідною формою соціально-політичного консенсусу, який стосується керівництва суспільно-історичними процесами. Демократичний устрій суспільства давно і переконливо довів здатність забезпечити динамічний розвиток економіки, культури, науки, став важливою гарантією соціальної справедливості і неухильного підвищення добробуту людей. А тому, здавалося б, нам тепер досить запровадити в Україні світовий досвід народовладдя і не утруднювати себе подальшими теоретичними пошуками тих аспектів правової теорії, які стосуються демократії як державно-політичного ладу.
Уважний та неупереджений аналіз ідеї народовладдя засвідчує, що вона має складну внутрішню структуру і обтяжена внутрішніми суперечностями. Їх суть полягає у намаганні поєднати майже несумісне: з одного боку - максимально повне волевиявлення народу і пов’язане з ним широке народне представництво в органах державної влади, а з другого - вимога високого професіоналізму і компетентності керівництва суспільними процесами. Тому ще в часи античності проблема народовладдя починає активно розроблятися, створювалися державно-правові концеції основі яких закладався принцип народовладдя.
Метою даної роботи є розкриття питання народовладдя - основа представницької демократії. Актуальність цієї теми зумовлена реаліями сучасного політичного розвитку України, проблемами розбудови дійсно правової держави.
Досягнення поставленої мети передбачає розкриття слідуючих питань: Висвітлення історичного розвитку ідеї народовладдя; Організація народовладдя та його основні інститути, зокрема способи здійснення народовладдя та представництво як правова форма народовладдя.
Історичний розвиток ідеї народовладдя
Ідея народовладдя - одна із загальнолюдських цінностей.
Вона є вихідною точкою до розуміня того , що є демократія. Відповідно до неї у суспільстві й державі в уявленні людей проходить межа між демократією і реакцією. Ідейною основою народовладдя є концепція сувернітету, тобто верховенства влади народу, яка здійснюється в його інтересах. Саме ідея народного сувернітету відіграла стимулюючу роль у розвитку суспільства, формуванні демократичних цінностей політичного життя у різних країнах.
Найбільш повно ідея народного сувернітету була обґрунтована в працях Ж.-Ж. Руссо, Е.Сійєса, Т.Пейна, у Росіі - О.Радіщева та ін. прогресивних милителів. Ці ідеі знайшли свій відгук і в Украіні, зокрема різні форми іі відстоювали С. Подольський, М. Драгоманов, М. Павлик, І. Франко, М. Грушевський. Останій писав, що в "конфліктах народу і влади вина лежить на боці влади,бо інтерес трудового народу - це найвищий закон всякої громадської організації, і коли в державі трудовому народові не добре це його право обраховуватися з нею".
Ідеї народовладдя свого часу знайшла вираз і у конституційних проектах, державних документах,н арешті у Конституції УНР 1918 р. Так, у проекті, запропонованому 1905 р. групою членів Українсьської Народної Партії під назвою Основний закон "Самостійної України" Спілки народу українського, утверджувалось, що "уся влада належить народові українському". Основний закон встановлює, як нею керуватись. У Четвертому Універсалі Центральної Ради зазначалось, що влада в Україні "буде належати тільки народу України, ім'ям якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будем правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу - селян, робітників і солдатів…". Що стосується Конституції УНР (1918), то друга її стаття проголошувала: "Суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України, цебто громадянам УНР всім разом".
Однак, проголосити принцип народовладдя - це важлива, але тільки частина справи. Великого значення набуває питання про механізм його реалізації, щоб воля народу відображала його дійсні інтереси, не вступала в протиріччя із загальновизнаними принципами демократії, гуманізму, справедливості. Багато філософів, правознавців протягом усієї історії розвитку людства звертались до цього питання, намагаючись його вирішити. Не даремно Платон і Арістотель висловлювались у свій час про "урегульовану демократію", яка протистоїть "охлократії" - "владі натовпу". Ще виразніше висловлюється про це наш сучасник, відомий австрійський політолог К. Поппер: "Нам давно вже час зрозуміти, що питання "Хто повинен мати владу у державі?" і "Чи не багато влади зосереджено в руках тих, хто її має?" Ми повинні зрозуміти, що усі політичні проблеми мають інституційний характер, через те у політиці важливі не стільки особисті думки, скільки юридичне оформлення політичних проблем, і що прогрес на шляху до рівності млжна забезпечити тільки за допомогою інституційного контролю над владою".
Слід зазначити, що саме цьому питанню політичні інститути, які забезпечують здійснення влади, не достатньо приділяли уваги не лише за радянських часів, а ще й нині. Тому народовладдя часто-густо має спрямованість протилежну змістові, який в нього закладено. У зв'язку з цим постає і більш загальне питання, а чи вірно те, що матеріалістичний погляд на суспільство слід пов'язувати з визнанням лише економічних пріоритетів, обумовленістю політики економікою.
Наприклад, відомий французький соціолог Реймон Арон вважає, що політика щодо людини є важливішим, ніж економіка, тому, що політика безпосередньо торкається самого порядку його існування. Жити по-людськи - жити серед особистостей. Взаємовідносини людей - основний елемент бюудь-якого співтовариства. Відтак, форма і структура влади безпосередньо більш впливають на спосіб і життя, ніж будь-яка інша сфера суспільства.
Як би там не було, яку б конкретну політику не здійснювала будь-яка держава у той чи інший період своєї історії, нехай навіть тоталітаристський, вона була в певному розумінні об'єднанням великої кількості людей - її громадян. Народ, влада і територія завжди будуть основними ознаками держави. І не випадково, що дві з них складові становлять складові народовладдя, органічно поєднуючи народовладдя з державою. Це ще один аргумент на користь того, щоб іншими очима подивитися на державу, саме на демократичну правову соціальну державу на зразок якої постало питання розбудови української державності.
Що таке держава не з марксистсько-ленінської, а з дуже поширеної у світі загальногуманістичної позиції? Ось що пише з цього приводу один з видатних російських філософів і політичних мислителів ХХ століття І. Ільїн: "Сутність держави полягає у тому, що мають і визначають, - крім своїх різних і приватних інтересів і цілей, - ще єдиний інтерес і єдину ціль, а саме: спільний інтерес і спільну ціль, тому що держава є якась духовна община…
Завантажити реферат