- виборність;
- підзвітність перед виборцями;
- поєднання роботи на сесіях, в комісіях і в окрузі;
- рівноправність депутатів та їх об’єднань;
- узгодження думок різних політичних сил і прагнення до консенсусу;
- суворе додержання регламенту;
- поєднання законодавчої, установчої і контрольної діяльностей;
- вирішення питань більшістю голосів;
- урахування прав меншості при формуванні структурних підрозділів і обговоренні питань.
Представництво як правовий інститут може бути засновано на різних засадах. Це і системи представництва, що ґрунтуються на визначених законом принципах виборності, спадкоємства або призначення. Можна виділити такі представницькі органи, як виборні, дорадчі, змішану форму представництва у конституційних монархіях, особливе представництво у складних державах.
Слід також розрізняти органи первинного і вторинного представництва. Перші утворюються безпосередньо шляхом народного голосування. Вони і обирають органи вторинного представництва, до яких можна віднести уряд держави, якщо весь його склад задверджує парламент. В Україні органами вторинного представництва є Верховний Суд, Конституційний суд, Вищий арбітражний суд тощо.
В історії відомі центральні і місцеві представницькі органи, органи станового, національного, корпоративного представництва. Окремо слід розкрити питання про колегіальні та одноособові представницькі органи. У системі центральних органів України органами первинного представництва є Верховна Рада і Президент.
Як парламент, так і Президент обираються всенародним голосуванням і у цьому плані вони є представниками народу. Але депутатський корпус, крім того, представляє ( особливо враховуючи діючу мажоритарну систему) ще й регіональні та групові інтереси населення виборчих округів, кожен з яких має в парламенті своє персональне представництво. Інакше кажучи, обраний народом Президент представляє загальнонаціональні інтереси, а Верховна рада поряд із загальнонародними (через весь депутатський корпус) представляє також місцеві, партійні, групові та інші інтереси (через кожного депутата як представника свої виборців).
Тому з точки зору широти представництва приорітет у системі державних органів прийнято надавати парламенту. При цьому не зважають на те, що Президента як окремого індивіда обирає весь народ, а кожного з депутатів - лише виборці окремого виборчого округу. Цілком можливо, що в інших виборчих округах багато хто з депутатів не одержали б відповідного мандата.
Важливим є положення про те, що всенародне представництво має відображати стан і характер розвитку суспільства. Воно повинно бути не зібранням суперечливих думок, яким є суспільство, а центром, в якому сконцентровані головні політичні напрями, що підтримуються народом, а тому мають значення і для держави. Щодо окремих депутатів, то кожен з них є представником усіх виборців, а не більшості яка його обрала. Його юридичним обов’язком, як в умовах загального, так і імперативного мандата, є захищати загальні інтереси своїх виборців, включаючи інтереси тієї меншості, яка голосувала проти нього, тобто захищати інтереси всього народу.
Розглядаючи проблеми, пов’язані з народовладдям, необхідно торкнутися і питання про співвідношення теорії народовладдя і теорії "поділу влад". Тим більше, що це питання після прийняття в 1996 році Конституції України, стало надзвичайно актуальним для нашої політичної практики.
У всіх цивілізованих країнах орган загальнонародного представництва є законодавчою гілкою у системі поділу влад. Саме через закони він повинен здійснювати народовладдя. Водночас поділ влад ґрунтується на рівновазі усіх гілок влади, що її представляють, на їх взаємоутримуванні. Виходячи з цього, слід вважати, що у межах своєї компетенції народовладдя чинить не тільки законодавча, а й виконавча, і судова влада. Тому замість принципу повновладдя верховного представницького органу, що проголошувався протягом тривалого часу, але був не більш ніж гасло, зараз у теорії і практиці керуються тим, що сфера дії законодавчої влади обмежена, вона не приймає рішень щодо питань, які входять до компетенції виконавчої або судової влади, або вирішуються шляхом референдуму.
І все ж таки абсолютної рівноваги влад у суспільному житті практично не існує. Законодавча влада, безумовно, займає провідне місце у системі поділу влад, і це пояснюється тим, що саме закони є основою функціонування інших гілок влади, саме на реалізацію останніх спрямована їх діяльність. Крім того, загальнонародне представництво характеризується багатофункціональністю, тобто воно здійснює як законодавчі так і інші важливі державні функції. Про це ще зазначав Дж. Локк, який виходив із взаємодії влад у державі, але визнавав їх взаємопідпорядкованість і вважав, що законодавча влада у разі необхідності повинна бути верховною, а всі інші влади в особі якихось членів суспільства виходять з неї і підлеглі їй[15].
Виходячи з наведеного, стосовно парламенту більш правильно було б мовити про владу прямого загальнонародного представництва, головною функцією якого є видання законів, що визначають характер діяльності і компетенцію державних органів, належних до інших гілок влади.
Висновки
Ідея народовладдя - одна із загальнолюдських цінностей. Вона є вихідною точкою до розуміня того, що є демократія. Відповідно до неї у суспільстві й державі в уявленні людей проходить межа між демократією і реакцією. Ідейною основою народовладдя є концепція сувернітету, тобто верховенства влади народу, яка здійснюється в його інтересах. Саме ідея народного сувернітету відіграла стимулюючу роль у розвитку суспільства, формуванні демократичних цінностей політичного життя у різних країнах.
Найбільш повно ідея народного сувернітету була обґрунтована в працях Ж.-Ж. Руссо, Е.Сійєса, Т.Пейна, у Росіі - О.Радіщева та ін. прогресивних мислителів. Ці ідеі знайшли свій відгук і в Украіні, зокрема різні форми іі відстоювали С. Подольський, М. Драгоманов, М. Павлик, І. Франко, М. Грушевський.
Принцип народовладдя як органічна основа демократичного ладу проходить через усю історію політичної думки, сприяючи формуванню ідей гуманізму і прогресу. Народовладдя - це одна з найголовніших форм виразу соборності у суспільстві, а інтенсивність, дієвість цієї соборності прямо залежить від того, яким є народовладдя, його реальність.
Основними рисами, притаманними народовладдю саме у цьому конкретному розумінні, слід вважати: рівне виконання усіма громадянами тих громадянських обов’язків, які пов’язані для них з самим фактом громадянства і які дійсно необхідні, виходячи з потреб життя у суспільстві і державі; рівність громадян перед законом; діючі в державі закони не упереджені на користь або проти будь-яких громадян чи суспільних груп, класів; у державі діє справедливий суд; рівний розподіл між усіма громадянами благ, які пов’язані з їх життям у відповідній державі.
Загальною базою організації дійсного народовладдя є громадянське суспільство. Саме у такому суспільсиві народовладдя, головним елементом якого є загальна воля усіх вільних особистостей - членів суспільства, одержує найповніший вираз.
Завантажити реферат