Основні риси права у другій половині XVII cт.

Джерела права. Формування національної держави дуже впли­вало на формування права, що діяло в Україні. Але воно розвива­лося дещо іншим чином, ніж державність. Якщо апарат польської влади був ліквідований, то у праві скасовувалися лише ті норми, які закріплювали панування в Україні польських магнатів, — "Статут на волоки", королівські і сеймові конституції, ординацію війська запорізького.

Зберегли чинність основні джерела права, що діяли в Україні до 1648 p. — Литовські статути, магдебурзьке право та інші, оскіль­ки їх норми відповідали характеру феодальних відносин і захищали, особливо III Литовський статут, інтереси українських феодалів. Саме тому дія цих джерел поступово розширюється. У III Литовсь­кий статут вносяться нові положення, що зміцнюють пануючу роль українських феодалів. Оскільки збільшується число привілейованих міст, розширюється також і сфера застосування магдебурзького права. Серед його актів варто, перш за все, виділити "Порядок прав цивільних".

Право України вирішує нове для себе завдання — оформлює і закріплює розбудову української держави. Будучи звичаєвим пра­вом, воно протягом 1648—1654 років регулює широке коло відно­син, і насамперед організацію полково-сотенної системи як основи державності, систему судочинства і багато іншого, аж до порядку ведення бойових дій.

Виникають й нові джерела права, які є прямим результатом створення української держави. Йдеться про універсали гетьмана Б.Хмельицького. Це були розпорядчі акти вищої влади, загальноо­бов'язкові для всього населення України. Щоправда, нерідко уні­версали видавали і полковники.

Зміст універсалів відбивав зміни у суспільно-політичному і економічному ладі України, які вимагали свого правового регулю­вання, а також звичаї. Саме універсали санкціонували й корегували ті з них, які визначали організацію і діяльність полково-сотенної системи управління. Універсали регулювали широке коло відносин (наприклад, поземельних з роздачею земель старшині у власність і користування; адміністративних, пов'язаних з призначенням на посаду) Універсали також вимагали від адміністраторів карати смертю розбійників.

В розглядуваний період Україна в особі гетьмана приступає д'і укладення міжнародних угод. Ними оформлювалося і утверджува лося становище України як суб'єкта міжнародно-правових відно

син і разом з тим закріплювався процес розвитку і міжнародного визнання української держави. В ряд з міжнародними актами варто поставити й Березневі статті, оскільки вони були відповіддю на статті Б.Хмельницького і врешті-решт оформили обопільну угоду України з Росією.

Право власності. Регулювання права власності зосередилося на наданні козацькій старшині маєтків "в ранг" як нагороду за служін­ня під час перебування на певній посаді. Таким чином був оформ­лений новий, під умовою, статус земельної власності — рангові маєтки, рангові землі.

Злочини і покарання за них. Система злочинів і покарання за них скорочується за рахунок виключення з неї замахів на королів­ську владу і магнатсько-шляхетський порядок управління, а також злочинів проти католицької церкви. Але з'явилися нові склади злочинів: зрада повсталому українському народові, невиконання вимог старшинської адміністрації, ненадання допомоги під час бою.

Міри покарання в умовах війни було ужорсточено. Дисциплі­на серед козаків підтримувалась суворими покараннями в разі порушення її. Зрадників страчували усіх без винятку (вже згадува­лося про страту Худолія — ватажка козаків, які у 1650 p. повстали проти Б.Хмельницького). Безпощадно було страчено й тих стар­шин, які наприкінці 1651 p. — на початку 1652 p. створили опози­цію Хмельницькому (це були полковники С.Герасимов, М.Гладкий, Л.Мозиря, С.Підібайло та ін.). Суворо карали осіб (здебільшого це були селяни), які нападали на старшинсько-шляхетські маєтності.

У той же час спостерігається чимало випадків, коли смертна кара замінювалася штрафами.

Судочинство. Процес в генеральному, полкових, сотенних і курінних судах відбувався за нормами звичаєвого права. Зберігало­ся шлякування чи гоніння слідом. Це був засіб досудового слідства. Засідання були публічними. Допускалося оскарження рішень і ви­років у сули вищої інстанції. Вироки, винесені за злочини, вчинені у бойових діях, оскарженню не підлягали.

Отже, у 1648—1654 pp. починає створюватися національна правова система України, хоча вона все ще грунтувалася на Литов­ських статутах і магдебурзькому праві. Це явище було пов'язане з молодістю української державності.