Права націй

— право на свободу і рівність з іншими людьми в суспільстві без якої-небудь дискримінації;

— право на захист і заохочення їх культурних та інших особливостей;

— колективне право на існування як окремого народу, а також їхній захист від геноциду;

— право на розвиток і заохочення їхньої рідної мови, та на усі форми освіти;

— право на визначені форми, структури і повноваження своїх інститутів;

— колективне право на автономне керування їхніми місцевими справами;

— незаконність виселення корінних народів із займаних ними земель;

— право визначати власні пріоритети в розвитку їхнього життя, інститутів і землі, на якій вони живуть традиційно;

— право брати участь у формуванні і здійсненні планів і програм для їх національного і регіонального розвитку;

— поліпшення умов життя, праці і рівня охорони здоров'я й утворення корінних народів повинне бути пріоритетним у платі економічного розвитку регіону;

— національне законодавство повинне враховувати традиції і звичаї корінних народів;

— право на збереження їхньої землі, навколишнього середовища, традиційних економічних структур, способу життя;

— право на збереження, керування, використання природних ресурсів;

— право вимагати, щоб державні органи в обов'язковому порядку консультувалися з ними в справах внутрішнього і міжнародного співробітництва по здійсненню проектів, особливо по освоєнню природних ресурсів, щоб ці проекти не нанесли економічний і екологічний збиток навколишньому середовищу корінних народів і таке інше [14, 74].

У цілому існуючі міжнародні договірні норми враховують специфіку корінних народів тих країн, на території яких прибульці з'явилися 1—2 століття тому назад, і даний факт не викликає сумніву.

Тому механічне застосування міжнародно-правових норм на території колишнього СРСР у даний час не тільки не науково, але і небезпечно, тому що наш регіон відрізняється своєю специфікою.

2.3 Про права жінок

У міжнародних документах визнається, що розвиток правових норм, що гарантують жінкам надання основних прав і свобод людини - необхідний, але недостатній крок для подолання їхньої дискримінації. У соціології права існує багато доказів того, що ефективність права в зміні шаблонів поведінки не знаходиться в повній залежності ні від того ступеня, у якій воно відповідає пануючим у суспільстві установкам, ні від строгості санкцій, застосовуваних для проведення норм права в життя. Справа в тім, що суспільство являє собою не однорідні збори індивідів, а складну мережу різноманітних інтересів, переконань і шаблонів поведінки. Те, що одному із секторів суспільства представляється необхідною умовою ефективного і морального функціонування спільності, є в очах інших секторів незаконною й обтяжною вимогою (це відноситься до прав людини-жінки). Саме в цій сфері так називане право звичаю часто суперечить законодавчому праву.

Права людини жінок („Wомеn's human rights”) відносяться до так названих колективних прав чи третьому поколінню прав людини.

До першого покоління прав людини відносяться традиційні ліберальні цінності - право на свободу думки, совісті і релігії, право на життя, свободу і безпеку особистості і так далі. Це права, що реалізують так названу негативну волю і зобов’язуючі державу утримуватися від втручання в сфери, регульовані цими правами.

Другим поколінням (чи позитивними правами) називають ті соціальні, економічні і культурні права (право на працю і вільний вибір роботи, на соціальне забезпечення, на освіту і т.д.), для реалізації яких необхідне втручання держави (нормативне їхнє визначення, створення соціальних програм і гарантій і так далі).

Третє покоління - це так названі колективні права, що можуть здійснюватися не окремою людиною, а колективом, спільнотою, нацією - право на мир, на самовизначення, на здорове навколишнє середовище, на свободу від дискримінації по половому, національному чи віковому принципі. При прийнятті “Конвенції ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок” обговорювалося питання про те, чому для захисту прав жінок недостатньо Міжнародного Білля про права людини [15, 21].

Створення додаткових засобів захисту прав людини жінок визнано міжнародним співтовариством необхідним тому, що факт належності жінок до "людства" виявився недостатнім для забезпечення їм захисту своїх прав. Для реалізації прав людини жінок недостатнім виявляється створення законодавчих норм і механізмів їхнього дотримання. Реалізація цих прав багато в чому залежить від зміни культурних норм і стереотипів.

Порушення прав людини жінок визначається в ст.1 “Конвенції ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок”, що є одним з найважливіших документів у сфері прав людини жінок, таким чином: “Дискримінація у відношенні жінок означає будь-яке розходження, виключення чи обмеження по ознаці статі, що спрямовано на ослаблення чи зводить нанівець визнання, використання чи здійснення жінками (незалежно від їхнього родинного стану), прав людини й основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-який іншій області” (СРСР підписав і ратифікував цей документ ще в 1980 році).

Найважливіша особливість цього визначення полягає в тому, що поняття дискримінації застосовується не тільки до юридичної рівноправності чоловіків і жінок, але і до їхнього фактичного положення. Цей же принцип підкреслюється й у статті 2 Конвенції де говориться, що держави - учасники Конвенції зобов'язуються “приймати усі відповідні міри, включаючи законодавчі, для зміни чи скасування діючих законів, постанов, звичаїв і практики, що являють собою дискримінацію у відношенні жінок” [16, 261].

У статтях 5 і 10 Конвенції говориться про те, що держави-учасники повинні переборювати й усувати стереотипні концепції ролі чоловіків і жінок, соціальні і культурні моделі поведінки, засновані на ідеї неповноцінності чи переваги одного зі стать. У Доповіді Генерального Секретаря ООН підкреслюється, що „важливі заходи для зміни такого положення повинні включати контроль і регламентування з боку урядів, для того, щоб розширити участь жінок у роботі засобів масової інформації і зміцнити роль останніх у справі інтеграції”. Іншими словами, крім розробки законів і правових норм по забезпеченню рівноправності жінок і чоловіків і механізмів їхньої реалізації, необхідно змінювати стереотипи і стереотипні моделі гендерних ролей [17, 245].

3 ЮРИДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ НАЦІЙ

Дана глава присвячена здійсненню прав національних і етнічних меншин, проблеми їхнього захисту і коротко здійснити моніторинг тих міжнародних документів, що ілюструють колективне право і право на самовизначення. Будь-яка група людей — це сукупність вхідних у неї індивідуумів. І будь-яке суспільство, з мого погляду, настільки невільно, наскільки безправний самий безправний член цього суспільства. Не може суспільство називатися вільним, якщо є хоч одна людина, права якого порушуються.

Тому індивідуальні права дуже важливі. Але в силу того, що любе право по суті своїй це не що інше, як право вибору, колективні права не входять у суперечність і не порушують індивідуальних прав. Прикладів тому в міжнародній правовій практиці досить. От деякі: