Спадкування за законом

При спадкуванні майна в Україні застосовуються два основних порядки визначення спадкоємців та розподілу спадкового майна. При спадкуванні за законом до спад­кування закликаються ті особи, яких законодавець нази­ває як спадкоємців. Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях ЦК України. Такі особи називаються законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінене заповітом, тобто спадкодавець у. заповідаль­ному розпорядженні не призначив спадкоємців особис­то. Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо:

— спадкодавець не залишив заповіту або заповіт ви­знаний недійсним повністю чи частково;

— спадкоємці за заповітом відмовилися від прийнят­тя спадщини, не прийняли спадщину або померли рані­ше спадкодавця;

— спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини.

Кого ж саме законодавець називає в числі спадкоєм­ців за законом? Звичайно, передусім це особи, які за характером сімейно-побутових зв'язків були найближ­чими до покійного. Незважаючи на те, що спадкодавець не склав заповіту, законодавець намагається передбачити, кому б цей громадянин міг залишити своє майно, і цілком обґрунтовано вважає, що це повинні бути най­ближчі до померлого особи. Вирішуючи це питання, за­конодавець враховує такі обставини: кровну спорідне­ність, шлюбні відносини, відносини усиновлення (удо­черіння), знаходження на утриманні.

Спадкоємці за законом призиваються до спадку­вання у порядку черги. В Україні, як і в більшості ре­спублік колишнього СРСР, встановлено дві черги спадкоємців.

Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усиновлені), подружжя, батьки (в тому числі усиновите­лі), а також дитина, яка народилася після смерті спадко­давця.

До спадкоємців першої черги належать також онуки та правнуки, але лише в тому випадку, якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того з батьків, який би був спадкоємцем.

До спадкоємців належать не тільки діти, які народи­лися в зареєстрованому шлюбі, але й ті діти, стосовно яких батько добровільно визнав своє батьківство і без укладання шлюбу, або ж батьківство було встановлено в судовому порядку. Навіть якщо шлюб був визнаний не­дійсним, діти, народжені у такому шлюбі, користуються такими ж правами спадкоємців, як і діти, народжені в дійсному шлюбі.

До дітей спадкодавця прирівнюються усиновлені ді­ти, які спадкують саме після свого усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків. Усиновлення повинне бути оформлене належним чином рішенням органів опіки та піклування.

Не належать до спадкоємців за законом пасинки та падчериці після вітчима та мачухи, якщо не мало місце усиновлення чи утримання.

Подружжя визнається спадкоємцем за законом лише в тих випадках, коли воно перебувало у зареєстрованому шлюбі з померлою особою, причому правове значення тут відіграє саме факт перебування у зареєстрованому шлюбі, а не, скажімо, тривале спільне проживання, на­явність фактичних шлюбних відносин тощо.

До спадкоємців другої черги відносяться брати, сест­ри, дід, баба померлого 1. Чинне законодавство не ро­бить ніяких відмінностей між братами та сестрами повнорідними, єдинокровними чи єдиноутробними. Для спадкування у другій черзі після брата чи сестри досить походження від спільної матері чи батька. Так звані зве­деш брати та сестри, тобто діти, батьки яких уклали шлюб між собою, права спадкування один після одного не набувають, оскільки у них відсутні спільні батько та матір.

На більш віддалені ступені спорідненості право спад­кування за законом не поширюється. Таким чином, зі чинним законодавством не є спадкоємцями за законом двоюрідні брати чи сестри, дядьки, тітки, племінники та інші далекі родичі. До спадкоємців за законом не належать опікуни, піклувальники.

Особливу групу спадкоємців померлого складають, так звані утриманці, тобто особи, які є непрацездатними; за віком чи за станом здоров'я і перебувають на утри­манні спадкодавця не менше року до відкриття спад­щини.

Утриманці не мають своєї постійної черги — вони призиваються до спадкування разом з тією чергою, яка отримує спадщину. Скажімо, якщо після смерті батька залишився його син (спадкоємець першої черги) і утри­манець, то утриманець призивається до спадкування ра­зом із спадкоємцем першої черги. Якщо ж до спадку­вання призивається, скажімо, брат померлого (спадкоє­мець другої черги), то утриманець отримує спадщину разом із спадкоємцем другої черги.

Непрацездатними вважаються: подружжя чоловічої статі по досягненню ними 60 років та жіночої статі по досягненню 55-літнього віку, незалежно від того, наста­ло у них право на пенсію чи ні; неповнолітні діти до 16 ро­ків, а ті, які навчаються, — до 18 років, а також подружжя чи діти інваліди І—III групи, незалежно від того, була їм призначена пенсія чи ні.

В літературі свого часу висловлювалася точка зору відносно того, що немає підстав прираховувати до не­працездатних осіб в розумінні спадкового права інвалідів III групи, оскільки практично всі вони працюють.

Утриманець набуває право на спадщину, якщо він став непрацездатним до моменту смерті спадкодавця, і фактично перебував на його утриманні не менше одного року.

Якщо ж особа, яка мала право бути на утриманні спадкодавця, фактично цим правом не скористалася, то вона позбавляється можливості претендувати на спад­щину як утриманець. Скажімо, у відповідності із ст. 32 Кодексу про шлюб та сім'ю України, колишня дружина має право на утримання, якщо вона стала непрацездат­ною протягом року після розірвання шлюбу. Але якщо така особа після розірвання шлюбу не скористалася цим правом і з позовом до суду про стягнення аліментів на своє утримання не зверталася, то ця особа не може вва­жатися утриманкою померлого.

Непрацездатність утриманця за віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездат­ність за станом здоров'я — по пенсійній книжці або до­відці, яку видав відповідний орган медико-соціальної експертизи. Доказом, що та чи інша особа перебувала на утриманні особи, яка померла, можуть бути: довідка з виконкому, ЖЕО, правління ЖБК чи з місця роботи спадкодавця про наявність у нього утриманців; довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника; рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні місти­ти і відомості про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця.

У межах однієї і тієї ж черги спадкоємці спадкують майно померлого в рівних частках. Скажімо, спадкоєм­цями першої черги померлого є батько, дружина і дочка; кожен із цих спадкоємців отримає одну третину спад­щини.

Із загального принципу рівності часток при спадку­ванні за законом і принципу черговості прикликання до спадкування (спочатку призиваються спадкоємці першої черги, а за їх відсутності — спадкоємці другої черги) за­конодавець робить два винятки. Перший із них стосує­ться особливості спадкування предметів домашньої об­становки і вжитку.