Право власності та право повногогосподарського ведення спільне та відзнпки - Курсова робота

ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА 1. ПОНЯТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ЙОГО ВИДИ.

1.1 Суб'єкти і засоби виникнення та припинення права власності.

1.2 Право державної власності.

1.3 Право колективної власності.

1.4 Право приватної власності.

ГЛАВА 2 ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

2.1 Право орендаря як речове господарське право.

2.2 Право внутрішньогосподарського ведення майном.

2.3 Порівняльна характеристика права власності та права повного господарського ведення.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ПРИМІТКА

ДОДАТОК

ВСТУП

Актуальность теми.

Экономічні відносини власності отримують юридичне закріплення у праві власності, що виникає внаслідок правового регулювання певних економічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямків нормативної діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих або інших об'єктів власності певному суб'єкту – громадянину, колективу, державі; обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок та форми їхньої реалізації щодо різноманітних об'єктів; засоби правової охорони відносин власності. Сукупність даних правових норм, що регулюють відносини власності, визначають право власності у об'єктивному розумінні. Суб'єктивне право власності визначається законом України «Про власність» від 07.02.91 р. і Цивільним кодексом як врегульовані законом суспільні відносини володіння, користування та розпорядження майном. Володіння – закріплення матеріальних благ за конкретними власниками – індивідами та колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання даних осіб. Користування – отримання з речей корисних властивостей, що дадуть можливість задовольнити відповідні потреби індивіда або колективу. Розпорядження – це визначення власником юридичної або фактичної долі речі. Індивід або колектив здійснює володіння, розпорядження і користування речами (матеріальними благами) у своїх інтересах незалежно від волі та бажань інших людей.

Кожне з даних повноважень власник може передати іншій особі, не втрачаючи при цьому право власності. Так при здачі майна до камери схову володіння їм здійснює охоронець; орендар володіє та користується зданим йому в оренду чужим обладнанням; комісіонер володіє і розпоряджається речами, зданими на комісію. Але ні охоронець, ні орендар, ні комісіонер власниками майна, що знаходиться у їхньому володінні, не стають. Право власності продовжує належати тому, кому воно належало до здачі майна на зберігання, у оренду чи на комісію.

З іншого боку, можливі такі випадки, коли право володіння, користування та розпорядження водночас зосереджується у особі, що не є власником майна (наприклад, право власності на майно, закріплене за державними підприємствами, належить державі, а не підприємству, що їм володіє, користується та розпоряджається).

Похідними від права власності та абсолютними по свойому характеру є права на майно власника, що належать іншим особам, тобто це право повного господарського ведення, оперативного управління оренди. З одного боку ці права є абсолютними, так як реалізується триада уповноважень: володіння, користування та розпорядження, що може бути порівняна з обсягом повноважень самого власника та підприємство має право захисту від усіх осіб, включаючи власника. А з іншого боку вони спочатку обмежені законом, так як вони є вторинними похідними бо тільки власнику чи уповноваженому їм органу належить право створення, реорганізації або ліквідації підприємства, визначення цілей його діяльності, здійснення контролю за ефективністю використання та схоронності довіреного майна.

На мій погляд щодо обсягу повноважень форми реалізації права власності можна збудувати у наступному порядку:

– Право повного господарського ведення, є найбільш широким по обсягу та утриманню речовим правом;

– Право оперативного управління, являється значно більш жорстким, ніж право повного господарського ведення, у будь-якому випадку у порівнянні зі заставленої у законі теоретичною моделлю цього права;

– Право орендаря, як речове господарське право, є найбільш вузьким, так як право володіння користування встановлюються як невід'ємна частина повноважень орендаря, а обсяг розпорядчих можливостей орендаря, визначається виключно угодою оренди;

– Право внутрішньогосподарського ведення по великому рахунку, є похідним правом від права повного господарського ведення, так як це право реалізується у внутрішньогосподарських відносинах і не входить до сфери товарообернення. Основними повноваженнями тут є володіння та користування, а распорядженні можливості практично виключають можливість відчужувати; Тема даної курсової роботи добре освітлена у підручникові Мартем’янова В. С. “Господарське право”. У ньому найбільш чітко охарактеризовані ознаки притаманні тільки кожної з форм реалізації права власності, а також розглянуті особливості правового регулювання окремих видів майнового найму, що притаманно угоді оренди.

Об'єктом дослідження даної теми є безпосередньо право власності і похідні від нього права.

Предметом дослідження даної теми є правовідносини, що виникають у зв'язку з реалізацією права власності, похідних від нього прав.

Мета роботи – вивчити дану тему.

Задачі дослідження:

1. Вивчити навчальну літературу, що освітлює право власності та його види;

2. Дослідити форми реалізації даних прав;

3. Провести порівняльний аналіз цих форм щодо обсягу та характеру;

Методи при написанні курсової роботи, що використовуються з даної теми: “Порівняльна характеристика права власності та права повного господарського ведення: спільне та відзнаки”':

1. Аналіз літератури, що освітлює дану тему.

2. Узагальнення та систематизація існуючих даних щодо цієї теми.

3. Синтез.

4. Метод порівняльного правознавства.

Структура та зміст даної курсової роботи зумовлена поставленими метою та задачами. Курсова робота складається з:

– Вступу;

– Глави 1;

– Глави 2;

– Списку літератури;

– Примітку;

– Додатку;

ГЛАВА 1. ПОНЯТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ЙОГО ВИДИ.

1.1 Суб'єкти і засоби виникнення та припинення права власності.

Суб'єктами права власності в Україні визнаються – народ України, громадяни, юридичні особи і держава. У відповідності зі ст.3 Закону України «Про власність» від 07.02.91 р. суб'єктами права власності можуть бути також інші держави, їхні юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства. “Іноземні юридичні особи і громадяни можуть стати власниками майна в Україні у випадках придбання об'єктів приватизації, а також внаслідок здійснення іноземних інвестицій у формах, зазначенних Декретом Кабінету Міністрів України[1]. Для забезпечення здійснення підприємницької діяльності законодавство допускає об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій основі змішаних форм власності; у тому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб та громадян інших держав.