Стаття 5 ч.1 п. “г”: відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.
Особа, уповноважена на виконання функцій держави, має право відмовити в наданні інформації або надати її в неповному обсязі у випадках, коли вона:
є державною таємницею;
є конфіденційною;
стосується особистого життя людини, містить лікарську, комерційну таємницю чи таємницю грошових вкладів, телефонних розмов;
є власністю організації;
коли її розголошення порушить права людини на справедливий і об’єктивний розгляд справи в суді, створить загрозу її життю, здоров’ю, зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.
Якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави, припустилася порушень будь-якого спеціального обмеження, передбаченого ч. 1 ст. 5 Закону, і при цьому незаконно одержала матеріальне благо, послугу, пільгу або іншу перевагу, таке діяння є корупційним, його необхідно розглядати за ч. 2 ст. 1 та застосовувати стягнення відповідно до ст. 7 Закону.
Стаття 5 ч. 3 п.“а”: сприяння, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Як сприяння зовнішньоекономічній діяльності слід розглядати, зокрема, розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення від мита, митних зборів чи їх зменшення, необгрунтоване спрощення митного контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі України, транзиті товарів.
Під іншою діяльністю, передбаченою п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону, необхідно розуміти діяльність у сфері приватизації, організації виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об’єднань громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а також епізодичну господарську діяльність різних фондів, об’єднань.
Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів діяльності, що не пов’язане з використанням свого посадового становища, наприклад шляхом консультацій, не визнається правопорушенням, передбаченим п. “а” ч. І чи п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону.
Стаття 5 ч.3 п.“б”: неправомірне втручання, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконання ними своїх повноважень.
Стаття 5 ч.3 п.“в”: бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює.
Стаття 5 ч.3. п.“г”: надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і приймання нормативно-правових актів чи рішень.
Стаття 9 ч.1: порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру).
Стаття 9 ч.2: неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, повідомлення про відкриття валютного рахунку в іноземному банку.
Стаття 10 ч.2: умисне невжиття керівниками міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів заходів до припинення корупційних діянь та негайного повідомлення про їх вчинення.
Корупційне діяння вважається закінченим з моменту незаконного одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, порушення спеціальних обмежень, тобто з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті дій або бездіяльності.
Висвітлюючи процес збору, перевірки та реалізації інформації щодо корупційних діянь, необхідно визначити, ким вони можуть бути вчинені, тобто, хто є суб’єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією.
Згідно зі статтею 2 Закону України “Про боротьбу з корупцією” суб’єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, можуть бути такі особи, уповноважені на виконання функцій держави:
державні службовці;
депутати всіх рівнів;
сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад;
військовослужбовці (крім тих, які проходять строкову службу);
особи, які згідно з чинним законодавством притягуються до відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних статутів (ст. 2 та ч. 2 ст. 5 Закону).
При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону можуть нести лише спеціальні суб’єкти, а саме: державні службовці, які є посадовими особами, – за ч. 3 ст. 5; керівники міністерств і відомств державних підприємств, установ та організацій або їх структурних підрозділів, – за ст. 10; особи, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень, – за ст. 11.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією” від 25 травня 1998 р. № 13 до суб’єктів корупційних правопорушень належать також судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби, а також працівники апарату суду, прокуратури та інших органів, уповноважені на виконання функцій держави.
Необхідно мати на увазі, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця, незалежно від того чи прийняла присягу, чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону обмеження.
До державних службовців відносяться особи, посади яких визначено у ст. 9, 25 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1995 року. Кабінету Міністрів України надано право за погодженням з відповідними державними органами до категорій посад державних службовців відносити інші посади. Тому у кожному випадку при вирішенні питання про притягнення державного службовця до відповідальності за корупційні діяння необхідно перевіряти наявність акта Кабінету Міністрів України про віднесення такої посади до категорії державних службовців.
Відповідно до ст. 4 Закону боротьбу з корупцією ведуть підрозділи:
а) Міністерства внутрішніх справ;
б) Служби безпеки України;
в) органів прокуратури України.
Цією ж статтею передбачено, що вести боротьбу з корупцією можуть інші органи, створені згідно з чинним законодавством.
У Міністерстві внутрішніх справ наказом МВС України “Про заходи щодо виконання Законів України “Про боротьбу з корупцією” та “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про боротьбу з корупцією” від 18 грудня 1995 року № 827 за рахунок наявної штатної чисельності в структурі управлінь (відділів) по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС, УМВС та УМВСТ створено підрозділи по боротьбі з корупцією.
Завантажити реферат