Складається ситуація, коли, з одного боку, сільськогосподарські товаровиробники через свою специфіку не можуть здійснювати господарську діяльність без кредитів, а, з іншого боку, — банки не можуть надавати їм кредити на прийнятних умовах. Вийти з такої ситуації без втручання держави, особливо в умовах кризи, на думку більшості економістів, практично неможливо.
У країнах Європейського Співтовариства існує декілька видів державної допомоги фермерам відповідно до базових принципів надання фінансової допомоги аграрному сектору. Зокрема, допомога при інвестуванні для розвитку господарств (фермерств) складає 40 %, витрати у відсталих районах — до 50 %, при вкладанні грошей фермером у переробку або реалізацію продукції — 40 %, у районах з несприятливими кліматичними умовами — 50 %, а також для покращання довкілля, при намірах зайнятися фермерством, створенні груп виробників (кооперативів та ін.), стихійних лихах, епідеміях тварин, підвищенні якості продукції.
Окрім перерахованого, допомога надається на проведення наукових досліджень, сприяння рекламі. Передбачено надання короткострокових позик. В усіх інших випадках фермери ЄС можуть звертатися за кредитами до комерційних банків.
Як показує світовий досвід, у ринкових умовах доцільно мати різні джерела фінансових надходжень. З огляду на це та на необхідність впливу на окремі види діяльності, держава не повинна обмежуватися тільки непрямим (через комерційні банки) впливом на процес формування сільськогосподарськими підприємствами фінансових ресурсів, потрібні й інші джерела та можливості. На період становлення ринкових відносин не слід відмовлятися від практики надання державних кредитів цільового призначення та кредитування готової продукції, особливо зерна. Кредитну підтримку сільськогосподарського товаровиробника держава може здійснювати шляхом своєї активної участі в реалізації його продукції.
Перелічені заходи при їх запровадженні можуть певною мірою поліпшити становище з кредитним забезпеченням сільськогосподарського товаровиробника. Але без залучення до цієї справи банківських структур кардинально змінити ситуацію практично неможливо.
Як свідчить досвід Німеччини, Данії, Бельгії, Франції, Нідерландів і США, для вирішення цієї проблеми необхідно створити спеціалізований аграрний банк, котрий би здійснював свої функції з обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і бути конкурентноспроможним, оскільки агропромисловий комерційний банк “Україна” практично втратив зв’язок з аграрним сектором.
Новоствореному банку доцільно надати статус “Уповноваженого банку з обслуговування підприємств АПК”, що має означати його пріоритетне право на отримання будь-яких фінансових і кредитних ресурсів, в тому числі пільгових, що направляються до аграрного сектора.
Зі зміною статусу банку мають бути зміненими і його окремі функції. Насамперед необхідно підвищити консолідовану відповідальність (і в першу чергу Міністерства агропромполітики України і його структур на місцях, банку і його філій) стосовно забезпечення сільськогосподарських товаровиробників кредитними ресурсами. Оскільки на певному рівні потреба у кредитних ресурсах має об’єктивний характер, то в разі її незадоволення втрачає не тільки суб’єкт господарювання, але й держава в цілому і також банки.
Треба посилити контроль з боку банку за цільовим використанням наданих кредитів. Ця вимога означає не повернення до тотального контролю, а додержання однієї з вимог кредитування.
Через реформування кредитних відносин з аграрним сектором АПК банки все більше залучатимуться до економічного життя села і тим самим енергійніше впливатимуть на його господарську діяльність, виконуючи таким чином функцію центра економічної роботи, перетворюючись на нові організаційні структури на зразок фінансових агропромислових груп, що, в свою чергу, сприятиме створенню нормального ринкового середовища для сільськогосподарських товаровиробників.
З економічними негараздами в аграрному секторі економіки України тісно пов’язано проблему виробничого травматизму та смертності у галузі. За цими показниками працівники сільськогосподарських підприємств випередили шахтарів. У 1995–1999 рр. на підприємствах агропромислового комплексу загинуло майже 2,5 тис. робітників і спеціалістів, травмовано — 55 тис. чоловік, інвалідами стало понад 18,5 тис. чоловік. Переважна більшість нещасних випадків сталася через порушення трудової та виробничої дисципліни (26 % від загальної кількості), незадовільну організацію робочих місць (23 %), низький рівень знань з питань охорони праці (17 %), експлуатацію несправних транспортних засобів (12 %), інші порушення (9 %).
На тлі тактичних прорахунків, розриву існуючої інтеграції з сільськогосподарським товаровиробником, відсутності правильної цінової політики, неналежного кредитування та підтримки соціальної сфери села набуває свого поширення економічна злочинність, що різко погіршує і без того жалюгідний фінансовий стан зазначеної галузі.
Статистичні дані щодо стану боротьби зі злочинністю свідчать, що у 1997 р. на об’єктах агропромислового комплексу було викрито 7 962 злочини, з яких 1 525 — посадові. При перевірці контрольно-ревізійною службою 3 172 підприємств, установ і організацій майже на кожному другому з них (на 1500) виявлено незаконних витрат, нецільового використання, недостач та розкрадань грошових коштів і матеріальних цінностей на суму 60,1 млн грн.
У 1998 році виявлено 8 515 злочинів, з яких 1967 — посадові. З 1606 перевірених підприємств АПК на 592 виявлено незаконних витрат, нецільового використання, недостач та розкрадань грошових коштів і матеріальних цінностей на загальну суму 48,6 млн грн, з них недостач і розкрадань — на суму 7,6 млн грн.
У 1999 році було виявлено 8 299 злочинів, з яких 2 182 — посадові. З 1 384 перевірених підприємств агропромислового комплексу на 594 виявлено незаконні або за витрати нецільового призначення, недостачі та розкрадання грошових коштів і матеріальних цінностей на загальну суму 50,7 млн грн, у тому числі — недостач і розкрадань на суму 13,7 млн грн.
Крім того, на об’єктах АПК виявлено ряд інших фінансових порушень, у тому числі: заниження в обліку вартості основних засобів і матеріальних цінностей на суму 28,4 млн грн, приватизованого майна і орендної плати — на 1,5 млн грн, залишків — на 7,3 млн грн, іммобілізації обігових коштів — на 7,2 млн грн, перевищення бюджетних асигнувань та зайво одержаних бюджетних коштів — 1,3 млн грн.
У 2000 році криміногенна ситуація в АПК ускладнилася. До протиправної діяльності, крім так званої “сільської інтелігенції” і комерсантів, все більше залучаються особи, які повинні виконувати контрольні функції та такі, що пов’язані з реформуванням галузі.
Тільки після виходу Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 03.12.1999 р. № 1529/99 органами внутрішніх справ було викрито 4 657 корисливих злочинів, у тому числі: 1 843 розкрадання, вчинених посадовими та матеріально-відповідальними особами, 1 687 посадових злочинів та 144 злочини, пов’язані з порушенням бюджетного законодавства. До кримінальної відповідальності притягнуто 5 315 осіб, з яких 1 802 керівники сільськогосподарських підприємств, серед них 1 136 голів сільськогосподарських підприємств та 106 голів правлінь сільських, селищних, міських рад і землеурядників.
Завантажити реферат