Відповідно до закону від 24 січня 1995 р. основними завданнями загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації є: створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей, а також забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання і соціального захисту. Виходячи з цього закон допускає можливість у вийняткових випадках тримання у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх до п"ятнадцяти років, а в професійних училищах соціальної реабілітації - до дев"ятнадцяти років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.
3. Застосування примусових заходів виховного характеру передбачено КК в двох нормах (ч. 3 ст. 10 і п. 3 ст. 51), які мають різну юридичну природу:
1) Застосування примусових заходів виховного характеру відповідно до ч. 3 ст. 10 КК за своєю природою є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності - неповнолітній несе кримінальну відповідальність, але замість покарання суд призначає примусові заходи виховного характеру.
Підставами для застосування примусових заходів виховного характеру за ч. 3 ст. 10 КК є:
а) об"єктивною - вчинення злочину, що не являє великої суспільної небезпеки. В постанові № 32 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. зазначено, що при визнанні злочину таким, що не являє великої суспільної небезпеки, слід виходити із сукупності усіх обставинсправи, а саме: об"єкта посягання, засобу, обставин і стадій вчинення злочину, форми вини, мотивів, мети винного, його ролі та характеру участі у здійсненні злочинного наміру (якщо злочин вчинено у співучасті), тяжкості наслідків, які настали або могли настати, тощо. Однак слід мати на увазі, що якщо усі ці обставини свідчать про малозначність діяння, котре підпадає під ч. 2 ст. 7 КК, примусові заходи виховного характеру не можуть бути застосовані і справа підлягає припиненню за відсутністю складу злочину;
б) суб"єктивними - невелика суспільна небезпечність особи і можливість виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання.
2) Призначення примусових заходів виховного характеру згідно з п. 3 ч. 1 ст. 51 КК за правовою природою є звіфльненням від кримінальної відповідальності.
а) Підставою (об"єктивною) застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру за ст. 51 КК є вчинення діяння, що містить ознаки злочину, що неявляє великої суспільної небезпеки, тобто порівняно з ч. 3 ст. 10 КК вчинене діяння є менш небезпечним і тому не вимагає кримінальної відповідальності.
б) Суб"єктивні підстави застосування примусових заходів виховного характеру за ст. 51 КК тотожні з ч. 3 ст. 10: тут також вимагається, щоб особа не являла великої суспільної небезпечності і її можна виправити без призначення кримінального покарання.
2. Особливості застосування покарання до неповнолітніх
1. Особливості застосування щодо неповнолітніх кримінального покарання стосуються: 1) законодавчої заборони на застосування окремих видів покарання; 2) Обмеження в застосуванні щодо неповнолітніх деяких видів покарання; 3) особливостей призначення кримінального покарання.
2. Заборона на застосування окремих видів покарань передбачена насамперед в ч. 2 ст. 24 і ч. 2 ст. 25. Так, в ч. 2 ст. 24 прямо зазначено, що "не можуть бути засуджені до смертної кара особи, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку", а в ч. 2 ст. 25 КК міститься заборона на призначення цим особам покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років.
Як випливає із закону, смертна кара і позбавлення волі на строк більше десяти років не застосовуються до осіб, які не досягли вісімнадцяти років саме на час вчинення злочину, незалежно вцід віку, якого вони досягли на момент винесення вироку. При цьому заборона на застосування цих видів покарань до неповнолітніх не залежить від тяжкості вчиненого злочину і від суспільної небезпечності особи.
3. Відповідно до ч. 8 ст. 25 КК до осіб, які не досягли на час вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, незалежно від тяжкості злочину, не може бути призначено позбавлення волі у вигляді ув"язнення в тюрмі - найбільш суровий вид позбавлення волі, а також позбавлення волі у виправно-трудових колоніях (якщо на момент винесення вироку винний не досяг 18 років).
Специфікою суб"єкта - військовослужбовця строкової служби - виключається можливість призначення неповнолітнім такого виду покарання як направлення в дисциплінарний батальйон (ст. 34 КК).
4. Таким чином, виходячи з системи покарань (ст. 23), до неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань, як позбавлення волі, виправні роботи, позбавлення права займатися певною діяльністю, громадська догана.
Проте з урахуванням вікових особливостей закон і практика передбачають деякі обмеження в призначенні і цих видів покарань неповнолітнім.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 25 покарання у виді позбавлення волі неповнолітнім може бути призначено тільки у виховно-трудових колоніях двох типів: загального режиму, в яких призначається відбування позбавлення волі неповнолітнім чоловічої статі, засуджуваним вперше до позбавлення волі, а також неповнолітнім жіночої статі; посиленого режиму, в яких призначається відбування позбавлення волі неповнолітнім чоловічої статі, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
З метою індивідуалізації покарання неповнолітнім законодавець в ч. 7 ст. 25 КК передбачає, що залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи суд може змінити це загальне правило і призначити більш м"який вид виховно-трудової колонії: призначити відбування позбавлення волі засудженим неповнолітнім чоловічої статі у виховно-трудових колоніях загального режиму замість колоній посиленого режиму.
У виховно-трудових колоніях неповнолітні відбувають покарання до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, а потім переводяться дор виправно-трудових колоній для дорослих. Однак для досягнення мети виправлення, закінчення навчання закон допускає залишення особи, яка досягла вісімнадцяти років, у виправно-трудовій колонії до досягнення двадцятирічного віку.
Щодо таких видів покарань, як виправні роботи, штраф, кримінальний закон прямо не передбачає будь-яких обмежень при призначенні їх неповнолітнім, однак вони випливають з суті цих покарань. Так, виправні роботи можуть бути застосовані лише до неповнолітніх, які досягли п"ятнадцятирічного віку, тому що саме з цього віку особа може бути прийнята на роботу.
Оскільки і виправні роботи, і штраф пов"язані з матеріальними обмеженнями, то можливість призначення цих покарань неповнолітнім обмежується випадками, коли неповнолітні мають самостійний заробіток або майно.
Омеження характеризують і такий вид покарання, як позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Вони випливають із змісту цього покарання. Оскільки неповнолітній вік пов"язаний переважно з процесом навчання, можливість займати певні посади або займатися певною діяльністю неповнолітнім - явище рідке і відноситься лише до старшого віку - сімнадцяти-вісімнадцяти років.
Завантажити реферат