План
Вступ
1. Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру.
2. Особливості застосування покарання неповнолітніх.
3. Особливості звільненя неповнолітніх від відбування покарання.
4. Практачна часитина.
Висновки.
Вступ
? Як вже зазначалось, суб"єктом злочину є особа, яка на момент вчинення злочину досягла певного віку - шістнадцяти або чотирнадцяти років. Вік суб"єкта злочину - це не тільки критерій нижчої межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, а й обставина, що визначає характер і ступінь кримінальної відповідальності неповнолітніх, тобто осіб, не досягли вісімнадцяти років на час вчинення злочину.
Поряд із загальними положеннями, що віносяться до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини, кримінальний закон передбачає певні особливості кримінальної відповідальності для неповнолітніх.
Ці особливості стосуються:
1) звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності або покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
2) видів покарання, які застосовуються до неповнолітніх;
3) звільнення неповнолітніх від відбування покарання.
Встановлючи ці особливості, законодавець виходить з психологічної характеристики цього віку: неусталеності психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психофізична незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності поною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої особи) усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки.
Виходячи з цього, п. 6 ст. 40 ККУ як загальну норму передбачає, що вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, що пом"якшує відповідальність. Ця норма відображає усталену гуманістичну тенденцію до пом"якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з відповідальністю осіб, які вчинили злочин у повнолітнньому віці. Досить чітке відображення ця тенденція отримала в Законі України від 24 січня 1995 року "Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх", де вказано на необхідність використання "переважно методів виховання і переконання, що передбачають застосування примусових заходів лише після того, коли вичерпані усі інші заходи впливу на поведінку неповнолітнього" як на один з основних принципів діяльності органфв і служб у справах неповнолітніх.
1. Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру.
1. Особливості відповідальності неповнолітніх є застосування до них примусових заходів виховного характеру. Під цими заходами розуміють передбачені кримінальним законом заходи впливу, що застосовуються судом до неповнолітніх за в ч и н е н- н я з л о ч и н у , але не є кримінальним покаранням. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, попердження вчинення ними правопорушень. Обов"язковими ознаками цих заходів є:
а) передбаченість їх кримінальним законом (ст. 11 ККУ);
б) застосування їх тільки судом (або спеціально уповноваженим суддею);
в) застосування їх тільки до неповнолітніх, які вчинили злочин;
г) відсутність в цих заходах ознак кримінального покарання.
2. Стаття 11 ККУ містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру:
1) зобов"язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
2) застереження;
3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу, а також окреми громадянам;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п"ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов"язоку відшкодувати заподіяни збитки;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Обов"язок публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого передбачає прохання вибачення в присутноті не тільки потерпілого, а й інших осіб, на зборах колективу, де працює чи вчиться винний або потерпілий.
Застереження полягає в оголошенні судом осуду соціально небезпечної поведінки, у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосувати більш суворі заходи відповідальності.
Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд трудовому або педагогічному колективу по своїй суті передбачає посилення контролю і виховного впливу з боку тих осіб, які зобов"язані в силу сімейних, ивробничих або інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього. Саме тому цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли батьки або колектив мають можливість здійснити такий вплив, створити нориальну обстановку для неповнолітнього. В п. 6 постанови Пленуму Веррховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №32 "Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру" зазначено, що передача під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити виховання. Це ж положення повинно стосуватися і колективу або інших осіб. При цьму слід мати на увазі, що закон вимагає обов"язкової згди колективу на здійснення нагляду і проведення виховної роботи, а щодо громадян - наявність з їхнього боку відповідного прохання.
Більш суворим видом примусових заходів виховного характеру є покладення на неповнолітнього обов"язку відшкодувати заподіяну шкоду. З урахуванням специфіки і суворості цього заходу закон обмежує можливість його застосування як віком неповнолітнього, так і його матеріальним становищем: цей захід може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягли п"ятнадцятирічного віку і мають майно або заробіток. Пленум Верховного Суду України у згаданій раніше постанові, ураховуючи специфіку цього заходу, зазначив, що він може бути застосований, якщо неповнолітній для свого виправлення не потребує іншого заходу виховного характеру.
Найбільш суворим заходом виховного характеру є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків. Такими установами відповідно до закону від 24 січня 1995 р. є: загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які напрвляються особи від одинацяти до чотирнадцяти років, і професійні училища соціальної реабілітації для осіб від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Як найбільш суворий з усіх заходів, передбачених ст. 11 КК України, цей захід може застосовуватись тільки тоді, коли неповнолітні не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені іншими заходами. Строк цього заходу визначається судом, але не може перевищувати трьох років.
Завантажити реферат