Єгипетська держава перестала існувати після могутніх ударів перських завойовників. У 525 році до нашої ери перський цар Камбіз у битві при Пелузіумі розбив єгипетські війська і завоював Нове царство.
Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники. Жерці ділились на групи у відповідності із кількістю культів. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, який керував усім персоналом, що служив даному богу. особливий розряд складали царські жерці, які завідували культом царя - бога. Жерці не тільки відправляли релігійні культи, але й займали важливі посади у державі.
Єгипетські жерці одержували прибутки у вигляді податей і дарунків фараонів. Жерці, наприклад Фів, щорічно у вигляді податей одержували біля 52 кг золота, біля 1090 кг срібла, 289530 штук птахів, 847 великих тварин і т. і.[3] Фараон Рамзес V подарував їм 421362 штук різних тварин, 864168 арур орної землі (арура - 2735 м2), 433 ділянки садів,83 кораблі, 65 міст у Єгипті та Сірії. Фараон Тутмос III (1503 - 1491 рр. до н. е.) пожертвував храмові Амона велику кількість орних земель, садів, тварин ., а також 878 голів полонених азіатів і негрів, три підкорені ним міста, "які мали платити щорічну данину Амонові"[4].
Жерці звільнялись від усіх робіт на користь царя, від сплати будь-яких податків, від утримання царських гінців і такого іншого.
Привілейовану верхівку у єгипетському суспільстві становила аристократія, що складалася із нащадків родоплемінної знаті, а також із вищих військових і цивільних чинів, писарів, із рядів яких виходили вищі сановники Єгипту. Жалування чиновники одержували натурою. Крупні чиновники одержували і земельні наділи, що передавались у спадщину. Вже у III тисячолітті до н. е. відбувається зростання великого землеволодіння. Із автобіографії царедворця Метена (біля 2900 року до н. е.) видно, що він успадкував після свого батька тільки малих тварин. Але ставши спочатку писарем, а потім перебуваючи на посаді номарха різних номів, він придбав 200 арур родючої землі, будинок довжиною 200 і шириною теж 200 ліктів, а також чисельну кількість працівників. Деякі помістя, таким чином, передавались у спадщину, а деякі знаходилися у тимчасовому користуванні у зв’язку із заняттям певної посади.
Основну ж масу населення у Стародавньому Єгипті становили псевдовільні селяни. Одні селяни жили на державній землі громадами, і кожен селянин мав у користуванні наділ землі, за який сплачував державі ренту. Інші були прикріплені до землі, що була пожалувана царем храмам, сановнику або воїну, і повинні були крім плати на користь держави віддавати частину врожаю храмам чи певним особам (від 1/3 до 5/6 врожаю). Деспотична держава змушувала селян працювати на спорудженні іригаційних систем, палаців, храмів, пірамід. Мобілізовані селяни у багатьох випадках становили і гігантські армії єгипетських фараонів.
Розвиток продуктивних сил призводив до розшарування сільських громад. Окремі селяни розорялись, втрачали свої земельні наділи, ставали бідняками. Утворювався прошарок дрібних власників (неджес) серед яких виокремлювались заможні господарі. Саме з них походили жерці, чиновники, писарі, торговці. Це були так звані "сильні неджес". Найбідніші селяни називалися шуау або хуру.
Джерелом рабства у Стародавньому Єгипті, як вже зазначалося, були війни. Раби працювали у царському і храмовому господарствах, у господарствах окремих осіб.
Міське населення також було неоднорідним. Існували знамениті жерці, чиновники, були торговці, ремісники. Серед ремісників виділялись кваліфіковані художники, скульптори, архітектори. Заможні проживали в особливих кварталах міст.
Таким чином, у продовж усієї історії Стародавнього Єгипту прослідковується поділ на багатих і бідних. Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники, привілейовану верхівку у єгипетському суспільстві становила аристократія, що складалася із нащадків родоплемінної знаті, а також із вищих цивільних чинів, писарів. Однак основну масу населення Єгипту становили псевдо вільні селяни, жителі міст які обкладалися різноманітними податками. Особливістю суспільних відносин в Стародавньому Єгипті було піднесення жерців. Із збільшенням багатства жерці звільняються від будь-якої залежності від фараона, а в період Нового царства вони перетворюються в замкнуту спадкову касту. В цілому ж суспільним відносинам Стародавнього Єгипту притаманні всі риси рабовласницького суспільства, що знайшло відбиток у формуванні та розвитку його держави.
2. Розвиток держави в Стародавньому Єгипті
Історія Стародавнього Єгипту поділяється на декілька періодів: Раннє, Стародавнє, Середнє та Нове царства. Деякі вчені виділяють і Пізнє царство[5].
а) Раннє царство. Історія Раннього царства відома дуже погано. Єгипетська держава цього періоду ще нагадує древній і досить примітивний племінний союз. В цей період відбувається підкорення Нижнього Єгипту Верхнім і було утворено таким чином дуалістичне царство. Однак ця єдність була неміцною і вся історія Раннього царства пронизана боротьбою між верхньоєгипетськими завойовниками і Нижнім Єгиптом.
На чолі держави стояв цар. Його оточував багатолюдний двір, велика кількість прислужників та чиновників. Значення царської влади підкреслювалося повним обожнюванням її носія. Рабовласницька верхівка займала важливі посади в господарстві фараона. Цей період характеризується формуванням державного апарату. Основним завданням держави цього періоду була організація зрошувальної справи в Нільській долині. Керівництво зрошувальними роботами знаходилось в руках держави.
б)Стародавнє царство. Державний лад Стародавнього царства характеризується централізацією управління. Вся державна влада знаходилась в руках фараона. Його влада була необмеженою і він прирівнювався до бога сонця Ра. За життя фараона перед ним схилялись як перед земним богом. Обожнювання фараона знайшло відображення у єгипетському мистецтві: як правило він зображувався у вигляді могутнього і красивого царя, народженого від бога сонця і смертної жінки. Ідеологія обожнювання фараона провадилася за допомогою урочистих церемоній, обрядів і свят. Він був верховним жерцем, суддею, військовим начальником. Тобто в його руках зосереджувалась законодавча, виконавча і судова влади. Йому формально належала і вся земля у країні.
Будівництво каналів, спорудження водоймищ було непідсильне не тільки окремим господарством, але й цілим громадам. Для виконання таких робіт необхідно було об’єднувати значні зусилля, які завжди вели до концентрації влади. Саме у гідравлічних спорудах фараонів і необхідно шукати причину, яка зумовила виникнення бюрократично централізованої держави. ніл постійно вимагав нагляду і проведення робіт, а це викликало необхідність загального нагляду і керівництва.
Другою особою у країні був візир - джанті, глава усього бюрократичного апарату, який поєднював як адміністративну, так і судову влади. Йому доповідали про свої справи усі чиновники, незалежно від свого рангу. Він керував здійсненням судової функції в державі. Йому належала й вища судова влада. Він був головою великої ради десяти, яка, очевидно, була вищою судовою інстанцією в Єгипті і разом з тим, одним із органів управління. Він був начальником усіх царських скарбниць, усіх державних складів і керівником усіх царських робіт.
Завантажити реферат