Право в другій половині XIX ст.

Джерела права. На еволюцію правової системи царської Росії, до складу якої входила Україна, впливав як соціально-економічний розвиток країни по капіталістичному шляху, так і загострення класової боротьби в новій обстановці. Це зумовило суперечливість права. У своїй основі воно залишалося феодальним і в той же час в нього все більш впроваджувалися принципи та норми буржуазного характеру.

Як відомо, однією із ознак розвитку права в буржуазному класовому суспільстві є його кодифікація. Протягом XIX ст. коде­кси активно розроблялися і приймалися у багатьох європейських країнах. Російська бюрократія негативно ставилася до видання чітких галузевих кодексів, в яких вона вбачала можливе обмеження Дій властей. Робота кодифікаційних комісій тривала довгі роки, через що підготовлені проекти кодексів до кінця століття так і не набрали чинності.

Основні джерела права у період, що вивчається, не змінилися. Як і раніше, діяло Повне зібрання законів Російської імперії — було опубліковано його друге і третє видання. Чинні правові норми містив також Звід законів Російської імперії (в цей період був виданий новий, 16-й том).

В галузі кримінального права діяла більша частина криміналь­них та виправних норм Уложення про покарання. У 1866 і 1885 pp. набрала чинності його нова редакція, в якій враховувалося поточне пореформене законодавство. Проте і в цьому разі Уложення не було позбавлене певних прогалин та казуїстичності. Не без підстав деякі криміналісти називали Уложення "цілковитим анахронізмом".

Основним джерелом цивільного права був 10-й том Зводу законів. Велика кількість цивільно-правових норм містилася в ак­тах, що були видані під час реформи та подальших перетворень, а саме, в судових статутах, тимчасових правилах про волосний суд та ін. Вони були джерелами і процесуального права.

Розвиток робітничого руху в країні зумовив розроблення фаб­ричного законодавства. Це, зокрема, були закони: "Про малолітніх працюючих на заводах, фабриках та мануфактурах" (1882 р.), "Про заборону нічної праці неповнолітнім та жінкам на фабриках, заво­дах та мануфактурах" (1885 р.), "Про нагляд за закладами фабрич­ної промисловості та про взаємні відносини фабрикантів і робітни­ків" (1886 p.), "Про тривалість та розподіл робочого часу в закладах фабрично-заводської промисловості" (1897 p.). Поширивши фабри­чні закони на центральні губернії Європейської Росії, уряд повільно запроваджував їх у інших місцевостях або зовсім не запроваджував. В Україні закон 1886 p. був введений у Київській, Волинській, Харківській та Херсонській губерніях лише в 1894 р Ще пізніше він був поширений на Таврійську, Полтавську та Чернігівську губернії. Норми фабричних законів, у яких йшлося про захист інтересів робітників, багато в чому мали декларативний характер.

В галузі адміністративного законодавства найважливішим було вже згадане Положення про заходи по охороні державного порядку та громадського спокою від 14 серпня 1881 р. Воно стало "закон­ною" підставою адміністративно-поліцейського свавілля. Прийняте як тимчасовий захід на три роки, це Положення постійно доповню­валося і проіснувало аж до повалення царату.

В обмеженому вигляді зберігав значення джерела права зви­чай. Звичаєве право застосовувалося волосними судами при розгля­ді майнових спорів селян та дрібних проступків у правовідносинах торговельно-промислової сфери. До звичаїв зверталися при відсутності норми закону. Однак при цьому використання звичаю не повинно було суперечити загальним вимогам закону.

У судочинстві, яке застосовувалося до осіб духовного звання, зберігався вплив церковного права.

Все це гальмувало, але не могло зупинити еволюцію права по новому суспільно-економічному шляху, якому відповідали основні галузі права — державне, кримінальне, цивільне, процесуальне та ін. З 1883 р. стало видаватися періодичне Зібрання узаконень та розпоряджень уряду. Чималу роль в закріпленні принципів буржу­азного права відігравали департаменти Сенату. Витлумачуючи зако­ни, Сенат поступово пристосовував застарілі їх положення до су­часних потреб суспільства.

Цивільне право. Після звільнення селян від кріпосної залеж­ності поширилася сфера застосування цивільного права. Селяни поступово ставали більш активними учасниками цивільних право­відносин. Проте в цілому зміни цивільного законодавства мали по­ловинчастий характер і не сприяли усуненню феодальних пережит­ків. Так, після скасування кріпосного права селяни були виключені з переліку об'єктів власності, законами про стани їм були надані особисті та майнові права. У той же час явно пережитковий харак­тер мало збереження у Зводі законів положень, згідно з якими до об'єктів власності було віднесено нерухоме майно, зокрема помі­щицькі землі, на яких проживали тимчасовозобов'язані селяни.

Ряд законів і сенатських рішень другої половини XIX ст. були спрямовані на регулювання поземельних відносин в Правобережній Україні. Ними, як вже зазначалося, встановлювалися пільги або обмеження на придбання землі залежно від національності покуп­ців. В той час скасовувалися або зменшувалися феодальні обмежен­ня щодо розпорядження заповідними або денними маєтками, обме­жувалися селянські сервітути, закріплялися чиншеві правовідно­сини*.

Продовжували діяти деякі норми звичаєвого права, які обме­жували права селян, хоча останні і були звільнені від кріпосної залежності. Ці обмеження стосувалися, перш за все, права власно­сті селян на землю. Селяни не могли вільно розпоряджатися своїми земельними наділами. Більшість угод, пов'язаних із землею, укла­далася лише за наявності згоди селянської громади.

Зобов'язальне право цього періоду грунтується на принципі договірної свободи. Але в умовах царської Росії можновладці міста і села нерідко нав'язували трудящим кабальні угоди. За оренду поміщицької землі селяни працювали в панських маєтках або віддавали поміщикам частину врожаю, одержаного селянською пра­цею на орендованій землі.

Свобода договору найму призвела до жорстокої експлуатації робітників на капіталістичних підприємствах. Прагнучи запобігти дальшому загостренню класової боротьби між пролетаріатом і бур­жуазією, царат пішов на встановлення деякого обмеження свавілля капіталістів. Перш за все обмежувалися тривалість робочого часу — не більше 11,5 годин на добу (раніше межі не було), експлуатація праці дітей та підлітків. Робилися також спроби регламентувати застосування штрафів. Для нагляду за додержанням фабричного законодавства створювався спеціальний орган з відповідними пра­вами — фабрична інспекція.

Кримінальне право. Новою редакцією Уложення про покаран­ня було запроваджено ряд принципів буржуазного кримінального права. Так, було встановлено, що злочином визнається діяння, прямо вказане у законі. Проголошувався принцип вини у формі умислу і необережності. В нормах Уложення закріплювалися еле­менти складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єк­тивна сторона) та умови застосування покарань.