Республіка Болівія це оточена сушею країна у Південній Америці площею 1,098,581 квадратних кілометрів. Болівія простягнулася на 1,503 кілометри з півдня на північ та на 1,265 кілометрів зі сходу на захід , Болівія граничить на півночі та сході з Бразилією , на південному сході з Парагваєм , на півдні з Аргентиною , на південному заході з Чілі та Перу .
Болівія добре забезпечена природними ресурсами, але високі витрати виробництва, нестаток інвестицій, неадекватний внутрішній транспорт, і місцеположення, що не забезпечує вихід до моря обмежували та продовжують обмежувати розвиток. Середній прибуток болівійця низький і Болівія залишається однією з найбідніших країн Південної Америки.
Революційна програма 1952-53 включала негайну аграрну реформу, що була заснована на pозпаді великих маєтків, та націолізації шахт. Це призвело до зменьшення у сільськогосподарському виробництві , стрімкому падінню у здобичі корисних копалин та збільшенню заробітної платні. В період політичних негараздів , уряд намагався задовільнити нові робітничі союзи , відстрочкою необхідних скорочень кількості працівників на шахтах та докладав інших зусиль по стабілізації економіки . Таким чином незважючи на запоздалі політичні та соціальні реформи , що було реализовано під час революції, курс зростання національної економіки залишився надзвичайно низьким.
Економіка відчула страшних коливань і досить недавно через падіння цін на олово , поганих врожаїв та виплати боргів Міжнародному Банку , все це призвело до страшної інфляції . Хоча Болівія отримувала дуже велику іноземну допомогу, технічну підтримку та позики Міжнародного Банку протягом ряду років, величезні проблеми , що не мають швидких або легких вирішень продовжують cтояти перед урядом.
Мінеральні запаси Болівії це самі цінні ресурси. Країна є головним виробником олова ; окрім цього у неї є запаси цинка, сурьми, вольфраму, срібла, свинця та міді , а також невелика кількість золота. Хоча олово домінує над виробництвом металів, Болівія - дуже цінний постачальник, порівняно з Східно-Південною Азією та через це особливо вразлива до світового попиту на олово. Державна корпо -
рація по здобичі копалин, Comibol, проголосило про важкі втрати та падіння виробництва у 1980х коли, через залишки олова , що накопичилися у світі було закрито дві третини шахт та звільнення звітти великої кількості робітників .
Початок розробки нафтових ресурсів Болівії датується 1920м роком, коли Стандартна Нафтова Компанія Нью Джерси придбала концесію на дослідження та експлуатацію зони у підніжжя Анд у південно-східній Болівії. Ряд маленьких родовищ нафти був виявлений тут, але ця компанія була націоналізована у 1937 році та на її базі утворилася YPFB (Yacimientos Petroliferos Fiscales Bolivianos).
У cередині 1950х років компанії США знову відновили розробку нафти у Болівії, та у 1956 Болівійська
Компанія видобутку нафти – відділення американської корпорації почала десятиріччя успішної розробки нафти та
природного газу в районі Санта Круз . В 1966 році почали
експортувати нафту у південну Каліфорнію , через трубопровід YPFB з Болівії у Тихоокеанский порт Аріка (Чілі), а також підвищувати обсяг продажу на внутрішньому ринку та в Аргентині. Однак політична невизначеність розладнала цю промисловість, та в 1969 Болівія знов націоналізувала компанію по видобутку нафти.
Хоча Болівія знову стала заохочувати іноземні нафтові компанії у 1972 році виробництво продовжувало падати через нестаток інвестицій та невдачі у спробах повернути втрачену довіру . Підвищення внутрішнього споживання примусило імпортувати частину нафти в кінці 20ого сторіччя і призвело до нової хвилі об'єднання Болівії з іноземними нафтовими компаніями.
Виробництво природного газу було стало більш успішним , і з падінням світового попиту на олово в кінці 80х та у 90х роках, природний газ став найбільш важливим по значенню експортним товаром Болівії, який заробляв для Болівії до середини 1980х років більше половини всіх офіційних прибутків. Головним споживачем природного газу є Аргентіна . Родовища газу з великими запасами сконцентровані у районіСанта Круз. Болівія багата й іншими натуральними ресурсами, в тому числій гідроелектричним потенціалом , що експлуатується мінімально.
Приблизно половина населення , що працює задієно у
сільському господарстві (включаючи невелику кількість мисливців , лісників та рибалок ), але на фермерство припадає тільки 27 відсотків від всього валового продукту. Хоча селянський ринок виріс у північних містах та в крупних транспортних центрах на Альтіплано та навколо Кочабамби , окрім того фермерство залишається широко розповсюдженним в Андах.
Картопля та oca (також їстівний овощ )є основними культурами на північному Альтіплано , де споживають їх , як правило , в сушеному вигляді ). Дві важливі зернові культури, що визрівають на висоті Анд, обидві досить високо поживні, це quinoa та canahu.
Як тяглова сила на сільсько-господарських ділянках у Андах використовуються лами та альпаки які спокійно піднімаються в гори, де виконують різноманітні сільськогосподарські функції , хоча використання лами , як в’ючної тварини зменьшився з зростанням автомобільного вантажного транспорту.
В Юнгас виняткові за якістю кава, какао, цитрусові, банани , авокадо , ананаси , манго , папайа , дині, чілійськіперці , солодка картопля (ямс) та маніоки .
Різноманітність сільськогосподарських культур , що можно було б вирощувати на продаж обмежується,поганими шляхами , ізольованістю та бідним ринком. Тільки кока має великий міжнародний ринок.
В теплому, сприятливому кліматі Валлеса ростуть кукурудза, пшениця, ячмінь, алфальфа , виноград , персики та різні овочі, пасутся вівці і молочна худоба; цей район іноді називають "садом Болівії" це родючий регіон , район з систематичним зрошенням і постійно зростаючими врожаями.
На Сході, навколо Санта Круз росте цукровий тросник, рис, бавовна, пасеться рогата худоба , яка є важливим видом продукції , яку споживає , як правило внутрішній ринок. Тут також збереглися великі ранчо. Цінні тропічні дерева ростуть в лісах Чако та в
північних дощових лісах, але велика відстань до ринку та
конкуренція ,постачальників що користуються більш доступними місцевостями поза Болівї обмежують експлуатацію та тим самим рятують ліс від варварського знищення та втрати різномаїття .
Промисловий сектор зріс починаючи з 1950х років, але залишається невеликим , незважючи на деякі переваги від членства Болівії у Андській Групі регіональної торговельної організації. Тим не меньше історично сформовані галузі як обробка мінералів (включаючи очистку нафти)обробка сільськогосподарських продуктів продовжують домінували у Болівійській промисловості. В 1970х роках в промисловості було занято біля 10 відсотків робочого населення , але ця пропорція зменьшилася у 1980х роках. Болівійська здобича олова базується головним чином на видобутку з шахт, що часто знаходяться на великій глибині та побудовані в важких , віддалених районах східних Кордильер , до того ж вони знаходяться на великій висоті. Руди з низьким вмістом олова тяжко очищати. Зараз заводи Болівії обробляють руди в яких вміст олова меньше ніж 1 відсоток. Болівійські плавильщики зараз виробляють та концентрують прості мінерали , що містять олово , але більш складні руди доводиться експортувати для виплавки у інші країни .
Завантажити реферат