Поняття, підстави та види представництва

в) призначення опікуном;

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який на­дано опікунові для укладення конкретної угоди, що ви­ходить за межі побутової (ст. 145 КпШС України);

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;

5) спільне ведення селянського (фермерського) гос­подарства, оскільки інтереси такого господарства пред­ставляє голова господарства (п. З ст, 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство");

6) членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за стату­том якого інтереси цього об'єднання представляє голова.

Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізнити предста­вництво за законом (або законне, обов'язкове) і предста­вництво за договором (або договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли осо-ба-представник, коло ЇЇ повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними ак­тами (ЦК, КпШС, Законом України "Про підприємства'5 тощо). До призначення представника той, кого представ­ляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване ста­тутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, на­чальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором — це таке представниц­тво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ на­даних йому повноважень.

Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприк­лад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК Ук­раїни), у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного пред­ставництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України "Про адвокатуру"). Метою представниц­тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при укладанні угоди пред­ставник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представни­ка передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.

Представником може бути не кожний суб'єкт циві­льного права. Необхідною умовою правосуб'єктності пред­ставника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не до-сягли повноліття чи перебувають-під опікою або піклу­ванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої при­сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч­ного утримання тощо.